ГЛАВА 33

     Марк.

     “Ну привіт, Еміліє!”, - промовляю про себе і не відводжу від дівчини погляду.

    Зараз вона більше схожа на старшокурсницю, яка прийшла здавати іспит. Це волосся зібране в хвостик. 

     А я ще думав, що ці двоє* (мова йде про його батька, та батька Емілії) так тихо себе поводили останнім часом. Зачаїлися, як два дітлахи, які щойно нашкодили!

     От в якій ролі я б точно не уявляв Емілію, то це в ролі моєї власної помічниці! 

- Я тут не залишусь! - першою не витримує вона і перериває цю гнітючу тишу. 

     Напевно, набридли ці наші переглядини.

- Що ж так? - суплюся.

    “А й дійсно, на що я розраховував? Що вона радо заплескає в долоні, щойно помітить на горизонті мою постать?”

- Це все знову мій батько! Я тут не за власною ініціативою! Мене взагалі не спитали! - обурюється дівчина.

- Знаю, знаю! Ти звикла вчиняти завжди за власним розсудом! - підморгую їй. - Бачив вчора в клубі! Не забула?

- Що-о? - вибухає одразу, наче щойно підніс сірника до діжки з порохом. 

     “Ох як любо спостерігати, як Емілія червоніє!”

- Вирішила, то йди! Не тримаю! Доведи батькові, що ти слабкодуха! То він так і вважатиме, що ти вмієш лише сидіти на його шиї! Сама ж замість того, щоб ухопитися за можливість мати нормальну платню, готова відмовитися при першій нагоді! Зараз я тобі не такий, потім ще щось вигадаєш! А ще дивуєшся, що він тобі, безпорадній, чоловіка шукає! Та він просто турбується про тебе! - трішки протверезного “ляпаса”, гонор збити.

      “Думала панькати її буду? А може ще пожаліти?”

- Це я слабкодуха? - здається ще декілька моїх слів і з її вух пар піде.

- Залишишся, і я підкину ідейку, що тобі вже час жити окремо від татуся! 

      Замовкла! Цікаво, замислилася чи зависла? А може думає чим би в мене зацідити?

- А тобі що з цього? - примружила очі. - Одразу попереджаю, той поцілунок був останнім.

- Про які ти поцілунки, люба! На роботі виключно ділові стосунки! 

     Підібрала губки, насупилася! Руки склала на грудях. Може перегнув палицю, ще ненароком заплаче!

- Де та дівчина, яка товкла пики і кидалася в бій? Та, яка поборола свій страх, що не вміє плавати і гребла щосили до берега!

      Наближаюся ближче до неї. 

- Невже відраза до моєї персони переважить здоровий глузд? - говорю тихо та м’яко. 

      І коли це я навчився переконувати. Медальку мені! Куплю собі по дорозі додому шоколадну!

- Протримаєшся три місяці, покладу солідну премію на твій рахунок! - підморгую. - Хоча б ось таку! - показую набрану цифру на своєму стільниковому, який дістав з кишені.

     Сутужно зітхає. 

     “Агов! Час погоджуватися! Бо, упс, в мене ось-ось закінчаться всі аргументи, чому ти не маєш йти!”

- Добре! Але… - суворо поглянула на мене, точно як шкільна вчителька, яка наказувала не підглядати у зошита. - Ви Марку тримаєтесь  виключно, як професіонал і мій шеф. У сенсі - подалі від мене!

- Навіть, якщо ти сама почнеш загравати? - починаю посміхатися, облизую губи, уявляючи її реакцію. 

     “Ох даремно ти це сказала, красуне!”

- Цього точно не буде! - вигукнула не роздумуючи.

     “Ну-ну!”

- То згода? - поглянув прямісінько в її очі.

- А знаєте що! - торкається своїх губ. Навмисно? Провокує? - Якщо Ви Марку, станете ініціатором мого звільнення, то подвоєте обіцяну суму на моєму рахунку!

- Це виклик? - знову скорочую відстань між нами. 

      Емілія.

     Вже хотіла бовкнути щось образливе цьому самовпевненому бовдуру, навіть те, що він мій шеф, такий собі привід, щоб стримуватися… вже навіть рот відкрила, але в цей час двері кабінета Марка відчинилися. 

- І що тут у Вас? - почувся голос Віктора Івановича.

      “Ще б додав їх улюблене, -  “Не повбивали один-одного?!””

     А ось і мій тато теж з’явився на горизонті. Обоє-рябоє! Спостерігають і тішаться, як ті дітлахи. Тільки й того, що ставки не роблять! Хоча… Звідки така впевненість? Може вже побилися об заклад!

     Гарний початок моєї роботи, нічого не скажеш! Батько привів, та ще й влаштував на роботу! Уявляю, одразу ставлення до мене нових колег.  Це для мене він батько, а для інших діловий партнер їх генерального директора. 

      Та ще й цей Марк! Наче до сьогоднішнього дня недостатньо життя підкидало несподіванок! 

      Вже уявляю! На Люську гикавка нападе одразу, щойно дізнається про цю новину!