ГЛАВА 28

Емілія.

У неділю Марк старанно уникав мене до самої дороги додому. І я вже вмовила себе: так мало статися. Він не розповів батькові про моє «таємне життя» — і на тому дякую. А я позбулася нелюба. Хоча… Чи справді отримала те, чого прагнула?

Косметичка, до речі, знайшлася. Водій обережно натякнув де шукати. То був наказ Олександра Петровича. Ось так!

Коли залишалося кілька кілометрів до Києва, зателефонувала Люся. Запитала, чи можна завітати. Я відповіла «так». Скучила за нею, та й якось тяжко на душі.

Щойно ми залишилися удвох, я швидко переповіла події.

— Очманіти! — вигукнула Люся. — Так і сказав: не потрапляти йому на очі? Та хто він такий? Наче ви щонайменше зустрічалися!

— Проїхали, — видихнула я. — Тільки от тепер не знаю, як пробратися до клубу, щоб він не побачив.

— А твій виступ уже цієї ночі! — нагадала вона.

— Цієї… — гірко зітхнула я.

З одного боку — я шалено скучила за сценою. З іншого — від самої думки про зустріч із Марком у мене пересихає в горлі.

І з моєю «вдачею» ця зустріч — стовідсотково відбудеться.

Марк.

Нарешті закінчилися ці нескінченні вихідні.
Я повернув ключ у замку й увійшов до порожньої квартири.

«Як добре! Сам!» — промайнула думка. 

Без фарсу, без Емілії, яка доводить мене до серцевого нападу своїм виглядом… Хоча — пригадалися й поцілунки. Дивно, чи не так?

Аж тут помітив світло з-під дверей спальні.

«Помилочка! Не сам».

Відчинив — і…

— Тадам! Сюрпр-ри-из! — розтягнула слово Інна, лежачи на моєму ліжку. У чому мати народила. Ну, окрім червоного бантика на «стратегічному місці».

Хотілося гаркнути: «Якого біса ти тут забула?», але замість того я ввічливо протягнув:

— Прив-і-іт! А як ти сюди потрапила?

— Це така довга історія! — потягнула вона руки до мене. — А я так скучила!

— А я нікуди не поспішаю, — збрехав я. Насправді ввечері мав іти до клубу. Там виступає Вона — таємнича співачка з голосом, що пробирає до кісток.

— Котикуу! — Інна склала губки «качечкою». Колись це здавалося мені милим. — Йди до мене, і я пробачу, що ми не бачилися тиждень!

Трясця. Треба було закінчувати ці стосунки ще до «недовідпочинку».

— Я був зі своєю сім’єю, — протягнув я у тон.

— То йдеш у ліжко чи ні? — її посмішка стає все більше вимушеною.

— Інно, нам треба поговорити, — я підняв із крісла її відверту сукню й поклав на ліжко. — Одягнись.

— Чудово! — роздратовано кинула вона. — Мені теж є що сказати!

Вона натягла сукню, а я почав:

— Думаю, час закінчувати історію з нашими… «стосунками заради сексу».

— Нарешті! — сяйнула вона. — Я вже думала, ти цього не скажеш. Я така рада, що ти дозрів до серйозних стосунків. Особливо тепер, коли в нас буде малюк!

Стоп. Що?
Серйозно? Вона вирішила, що я на це поведуся?

— Не поцілуєш, коханий? — наблизилася, зазирнула в очі, потягнулася до губ.

— Я викличу тобі таксі, — відповів я.

— Значить, так!? — зірвалася вона.

— Я втомився. І ти теж маєш дбати про себе. Завтра зустрінемося, — сказав я спокійно.

Її обличчя знову розплилося в переможній усмішці.

— Завтра відвезу тебе до лікаря, — додав я.

«Ох, як одразу змінилася в обличчі! А що таке?»

— Не треба! Я вже була в свого! — почала виправдовуватись вона.

— Завтра, — повторив я, викликаючи таксі.

От і все. Не я той телепень, за котрого вона мене тримає.