ГЛАВА 22

Емілія.
Довго крутилася в ліжку, ніяк не могла заснути. Здається, вже навіть почало світати, коли нарешті провалилася в сон.

Вранці мене розбудив звук будильника, який я увімкнула на своєму стільниковому телефоні. Ледве розплющила очі. Потягнулася та нарешті сповзла з ліжка. Навіть контрастний душ не дуже допоміг прокинутися.

Сіла на ліжко і поклала поряд із собою косметичку.

«Дивно! Мені здається, чи в ній хтось уже встиг похазяйнувати? Так і є! Пудра зникла. А чорний олівець, яким я так старанно останні дні виводила стиль смокі айз, добре затуплений, наче ним хтось на стіні малював! Нічого, у мене буде чим загострити олівця!

Що ж робити без пудри? Знову — імпровізація наше все?!»

Витратила понад пів години на створення нового образу і, врешті-решт, вибралася зі своєї кімнати.

Голод не тітка, а я страшенно голодна. Тож доведеться відвідати кухню.

«Хоч би там нікого не було!» — повторювала всю дорогу.

Та не з моїм щастям.

— Привіт! — щойно увійшла до кімнати, як Марк одразу кинув на мене погляд.

«Оце я попала! Знову опинитися наодинці з ним! Чи не занадто мені «щастить» останнім часом?» — подумала я.

— Привіт! — процідила і відкрила холодильник.

Нашвидкуруч склала дві канапки з шинкою та сиром і сіла за стіл.

— Ти змінила образ? — поцікавився Марк. — На другий день відбулася заміна! Штукатур П’єро поступився місцем Готессі! Ні? Тоді, може, єгипетська цариця Клеопатра? Кльопо, це ти?! Перепрошую, не одразу впізнав тебе в гримі. 

— Відвали, Марку! Не блазнюй! — пробурмотіла роздратовано й відкусила шматок від канапки.

— А де зараз Марія? — поцікавилася я.

Щось підказує мені, що саме ця мала похазяйнувала в моїх речах.

— Скучила за новими враженнями?

— От це вже точно ні! — запевнила я.

— Привіт, народе! — озвалася Марія, яка наче прочитала мої думки.

Дівчинка всілася поряд зі мною.

— Ось! Повертаю назад! — після цих слів ця мала крадійка поклала поряд баночку майже білої пудри.

«На секундочку! Моєї пудри!»

— А як моя річ опинилася в тебе? — запитала я, зробивши наголос на слові «моя». — Я щось не пам’ятаю, щоб ти просила її в мене.

— Я правда намагалася запитати, але ти так міцно спала! — пересмикнула плечима вона.

«А що ти, Маріє, знову робила в моїй спальні? До речі, зачиненій кімнаті!»

Доки ми сперечалися, Марк уже встиг зробити дитині вівсяну кашу і поставити перед нею.

— Усе одно, це не привід брати без дозволу чужі речі! — продовжила я. — І заходити без дозволу!

— Але ж я повернула! — її брівки зійшлися на переніссі.

— Емілія права! Наступного разу попереджай, якщо тобі щось буде треба, — спокійно сказав Марк. — Навіщо тобі пудра? Ти ще дуже юна, щоб користуватися нею.

— Я не для себе, а для ляльки! Хотіла зробити з неї клоуна для вистави! — насупилася мала і склала руки на грудях. — Але нічого не вийшло, бо пудра закінчилася!

— Чудово… — зітхнула я й відкрутила баночку.

«Не помилилася. Порожня!»

— Ти й без пудри гарна, — спробував владнати ситуацію Марк.

Марк.
 Добре, відкриваю карти щодо моєї вчорашньої втечі!

От чесно, кладу зараз руку на серце: злякався! Вперше у своєму житті.

Ні, не Емілії, звичайно! До її образу я вже, здається, звик. Швидше злякався своєї реакції на неї. Варто було їй опинитися так близько біля мене…А мені відчути тонкий і приємний аромат її шкіри, у домішці зі свіжими парфумами… і реакція не забарилася.

Це дивне й незвичне «щось», нове. Коли, по суті, навіть не знаєш, як вона насправді виглядає за тією тонною косметики, яку знову і знову використовує… А просто відкриваєш її для себе поступово. Її відважність, відчайдушність, прямолінійність, загадковість.

«Агов, Марку! Що відбувається? Так ти не зчуєшся, як потрапиш у пастку, розставлену з тонким розрахунком! А як же таємнича незнайомка з неймовірним голосом? Тобі вже не цікаво, хто вона?»