ГЛАВА 19

     Емілія.

    Лягла на ліжко і склала руки на грудях, розглядаючи дерев’яну стелю. Не знаю скільки я так пролежала, вслухаючись в тишу, але через певний час пролунав дзвінок мого стільникового телефона.

- Алло! - кволо відізвалася в слухавку, прийнявши виклик.

- Як ти, подружко? Чому не телефонуєш? Чи ви там за горло з Марком тримаєте один одного? - поцікавилася Люся бадьорим голосом.

- Це суцільний треш! - зітхнула я.

- Що все так погано? - з сумом запитала товаришка.

- Гірше нікуди!

- А батько що? Невже дозволяє ображати тебе!?

- Його немає поряд! Вони з батьками Марка кудись поїхали!

- То ви удвох в будинку? Який жах! - вигукнула Люська.

- Не зовсім! Ми з восьмирічною дівчинкою, їх родичкою. 

- То він ображає тебе? Чіпляє? - ніяк не могла вгамуватися подруга.

- Ні! - я сіла на ліжку.

- А що ж ви робили? - видала чергове запитання вона. 

- Спочатку грали в хованки, а потім цілувалися… - вибовкала я все як на духу. 

- Ще раз… Що ви робили? Цілувалися? Я вірно почула?

- Так! - схлипнула я, пригадавши знову все. 

     В першу чергу відчуття. Як його теплі губи легенько торкнулися моїх. Не можу сказати, що це було аж настільки неприємно. Швидше незвично, чи хвилююче. З одного боку поцілунок відбувся не дивлячись на мій супротив. Але ж мала загнала в таку ситуацію, що ми мали відкупитися! З іншого боку… цікавість. 

    Так! Цікавість! Не буду брехати! Мені в останню мить стало цікаво, як це… які відчуття… І заплющивши очі, я спробувала уявити якогось симпатичного актора, але перед очима уперто малювався Марк. Зізнаюся! Ніякого дискомфорту, чи негативу я не відчула. Приємний дотик, легкий поцілунок. Майже цнотливий… Майже!

- Очманіти! Швидко там у вас все відбувається. Разючі зміни від ненависті до поцілунків!

- Все не зовсім так… - спробувала виправдати свою поведінку я.

     “А як?”, - подумала про себе. 

- То з такими темпами, скоро і з весіллям можна буде привітати? 

- Це не так! - вигукнула я. - Моє відношення до Марка не змінилося! Ясно! Ми програлися малій і виконували її бажання. Нічого більше!

- Це що там за маленький монстр, який просив вас про таке? 

- Вона просто намагалася нас помирити, щоб ми більше не сварилися! - чомусь почала захищати дитину. - Звідки у дітей логіка!

     Мій настрій зараз плавно знижується нижче поділки “0”. Ще пара-трійка питань, байдуже чиїх, і я просто вже не зможу себе контролювати. Навіть Люся може потрапити під роздачу, а сваритися з подружкою зовсім не хочеться. Тому саме час закінчувати цю розмову. 

     Не встигла я про це подумати, як в мої двері хтось настирливо постукав.

- Вибач Люсю! Хтось прийшов! Маю відчинити! - промовляю скоромовкою і відбиваю виклик.

- Доню! - почула голос батька. 

- Так, тату! - відчинила, навіть не поглянувши у дзеркало, щоб перевірити, як виглядаю в цей момент.

     А вигляд, напевно, ще той. Якщо враховувати те, що я рюмсала, і розмазувала вологу по щокам.

- Ох! - відсахнувся той. - Ти-ти, вечеряти йдеш? Ми чекаємо тебе. Але спочатку, вмий обличчя.

- Тату! - намагаюся заперечити я.

- Я наполягаю! - з металевими нотками в голосі продовжив той. 

     Та в цей момент залунав, цього разу вже його, телефон, і доки він відволікся, я прослизнула й бігцем кинулася сходами вниз.

      Фух!

      А залишатися в образі з кожним днем стає все складніше.

- Як пройшов день? - поцікавилася Оксана Михайлівна коли, нарешті, всі зібралися за столом.

- Нормально! - відізвалася Маша, вирішивши. що запитують саме її. 

     Доки Віктор Іванович і мій батько емоційно обговорювали між собою робочі питання, матір Марка намагалася дізнатися щось більше ніж просто “нормально”, про те, як пройшов наш день.

- Неподалік є чудовий ресторанчик з живою музикою. Ви б могли з Марком прогулятися, та гарно провести час. 

- Ні, дякую! - швидко відповіла я.

- То так і стирчатимете вдома? Все ж таки відпочинок… - з сумом зауважила жінка.

     А я відчула себе знову дитиною, яку настирливо виганяють з дому, щоб подихала свіжим повітрям, а не грала весь час на телефоні.

- Іншого разу! - додав Марк, дожовуючи свій стейк. 

- Чудово, якщо вам обом увечері нікуди не треба, то ви з радістю зі мною пограєте! - мала підперла щоки долонями, а лікті поставила на стіл. - То в хованки?

- Ні! - видали ми синхронно з Марком. 

     Хоч в чомусь нарешті ми досягли згоди, це в небажанні знову грати! Особисто мені попередньої забаганки Маші вистачило!

- Ресторан! - промовив Марк і поглянув на мене.

- Так! - закивала щосили.

     “Що завгодно! Тільки не в рабство до Маші!”

- Чудово! - Оксана Михайлівна задоволено сплеснула в долоні. - Отже, спочатку декілька кілометрів лісовою дорогою, а потім два рази на право. Далі вже знайдете!

- Можливо Емілія захоче переодягнутися і… - обережно почала натякати на мій зовнішній вигляд матір Марка.

- Для чого? Вона гарна від природи! - на обличчі мого нелюба з’явилася хитрувата посмішка.

     “Що? Вирішив понасміхатися? А тут ще спірне питання, чи буде “смішно”, коли я сидітиму з тобою за одним столиком, а всі присутні будуть витріщатися не тільки на мене, а й на тебе теж!