ГЛАВА 18

Марк.
Марійка знайшлася в шафі вільної спальні.

— Нарешті! — вигукую зраділо, підхоплюю дитину на руки, витягую зі «сховку» й ставлю на ноги.

— Не вмієте грати — так і сказали б! — ображено бурмоче дівчинка.

— Але ж ми зазирали в цю шафу! — наголошує Емілія.

— А ковдру підняти було слабо? — Маруся складає руки на грудях. — Цікавіше ж було сваритися один з одним.

«І як вона знає? Може почула?»

— Вибач! — щиро прошу Марусю.

— Так от, моє завдання, вірніше — бажання… — і тут малеча підхитрувала.

— Хочу, щоб ви більше ніколи не сварилися! — видає вона.

— Боюся, Марійко, що це неможливо! — озвалася Емілія.

— Он як!? — примружила очі ця мала бешкетниця. — Добре, ускладнимо завдання! Раз ви не можете помиритися — тоді цілуйтеся!

— Що-о? — вибухнула блідолиця. — Нізащо!

— А доведеться! Бо я розповім батькам, які ви горе-няньки! І як згубили мене! І що виключно сварилися, а не займалися дитиною! А я була кинута напризволяще майже на дві години…

«Нічого собі! А ця дівчинка не пропаде! Не зрозуміло лише, в кого це вона з такою вдачею!»

— Досить, ми второпали! — відповів я.

— От і чудово! — мала задоволено потерла рученята. — То що тут незрозуміло? Цілуйтеся! — почала підганяти.

— Може, щось інше загадаєш? — попросилася Емілія.

— Ви впевнені? — знову примружила очі ця кмітлива дівчинка у спідничці.

— Я думаю, не варто! — легенько штовхаю Емілію, яка опинилася поряд.

— Отож бо! — Марійка знову насупилася. — Не змушуйте мене чекати!

Підходжу ближче до переляканої Емілії. Здається, кров настільки прилила до її обличчя, що навіть проступила крізь товстий шар білої шпаклівки. Вірніше, опиняюся перед нею, бо вона застигла як вкопана.

— Не треба! — шепоче самими губами.

— А що, так важко виконати? Простий дружній цьом у губи! Та я свого кота щовечора цілую на ніч — і всі живі… — продовжує знущатися мала.

Витягую з кишені чисту хустину й прикладаю її до яскравих, як ті червоні маки, вуст Емілії, щоб стерти фарбу. Якось не дуже маю бажання це «куштувати»! А якщо не відмивається? Потім пояснюй батькам, що ти не… ну, ідіот одним словом!

«А хто я ще, якщо дозволяю собою керувати восьмирічній дівчинці?»

Емілія тремтить. Мені навіть не треба її торкатися, щоб відчути це.

Видихаю, наче збираюся з силами. Кладу долоню на її потилицю. Дівчина миттєво напружується, все тіло — як натягнута струна, ось-ось порветься. Вона заплющила очі, щоб мене не бачити.

Нахиляюся нижче до неї. Легенько торкаюся її губ.

«Дивно! Моє припущення, що відчую лише огиду, не справдилося! Теплі, ніжні на дотик губи… І млість, яка повільно розтікається всім тілом! Стоп, друже!» — даю собі мовчазну команду, але до мозку доходить запізно.

Мій поцілунок на коротку мить стає не таким безневинним, як хотілося б.

— То тепер ви потоваришуєте? — запитує задоволена Маруся.

— Звичайно, ні! — вигукує Емілія й відштовхує мене. — Ми виконали твоє завдання, не більше того! Розрахувалися!

«Чекай, чекай!» — намагаюся краще розгледіти Емілію, та, на жаль, вона чкурнула геть.

На секунду мені здалося, що я її десь бачив. Вірніше — саме зараз, коли поглянув на її губи без тієї клятої червоної помади.

«Але де саме? Не можу пригадати!»

Емілія.
Прожогом кидаюся до своєї кімнати. Одразу зачинила за собою двері й розплакалася.

«Клятий бовдур!» — схлипую і торкаюся губ.

Серце ось-ось вистрибне з грудей!

«Ненавиджу тебе!» — шепочу й повторюю по колу знову й знову.

«Мій перший поцілунок… перші враження…» — знову схлипую.

Мріялося, щоб поцілунок відбувся з чоловіком, якого я безмежно кохатиму і який так само любитиме мене до нестями. А не з цим чванькуватим бовдуром!

Так вже склалося, і на те є багато причин, що досі не маю жодного досвіду. Коли була підлітком, батько ретельно контролював моє коло спілкування. Ледве якийсь бідолаха збивався з курсу й потрапляв у радіус дії батькового «радару», як йому швидко пояснювали, чого не слід робити. Зрозуміло, хлопець хутко зникав або тримався на безпечній відстані від мене. Жити хотілося, напевно, всім…

А потім я настільки звикла до відсутності особистого життя, що просто зосередилася на музиці та майбутній кар’єрі співачки. Але й тут батько намагався перекрити кисень, контролюючи. Та в нього не вийшло, як ви вже встигли зауважити.