ГЛАВА 18

     Марк.

     Маша знайшлася в шафі нічийної спальні. 

- Нарешті! - вигукую зраділо, підхоплюю дитину на руки, витягую з “сховку” і ставлю на ноги.

- Не вмієте грати, так і сказали б! -  ображено бурмоче дівчинка.

- Але ж ми зазирали в цю шафу! - наголошує Емілія.

- А ковдру підняти було слабо? - дівчинка складає руки на грудях. - Цікавіше ж було сваритися один з одним.

     “І як вона знає? Може почула?”

- Вибач! - щиро прошу Машу.

- Так от, моє завдання, вірніше бажання… - і тут схитрувала ця малеча.

- Хочу, щоб Ви більше ніколи не сварилися! - видає вона.

- Боюся, Машо, що це неможливо! - відізвалася Емілія.

- Он як!? - примружила очі ця мала бешкетниця. - Добре! Ускладнимо завдання! Раз Ви не можете помиритися, тоді цілуйтеся!

- Що-о? - вибухнула дівчина. - Нізащо! 

- А прийдеться! Бо я розповім батькам, які Ви горе няньки! І як згубили мене! І що виключно сварилися, а не займалися дитиною! А я була кинута напризволяще на цілі дві години…

      “Нічого собі! А ця дівчинка не пропаде! Не зрозуміло лише в кого це вона з такою вдачею!”

- Досить! Ми второпали! - відповів я.

- От і чудово! - мала задоволено потерла рученята. - То що не зрозуміло? Цілуйтеся! - почала підганяти.

- Може щось інше загадаєш? - попросилася Емілія.

- Ви впевнені? - знову примружила очі ця кмітлива дівчинка у спідничці.

- Я думаю не варто! - штовхаю легенько в бік Емілію, яка опинилася поряд.

- Отож бо! - Маша знову супиться. - Не змушуйте мене знову чекати! 

     Підходжу ближче до переляканої Емілії, здається кров настільки прилила до її обличчя, що навіть проступила через товстий шар білої шпаклівки. Вірніше опиняюся спереду, бо вона застигла як вкопана.

- Не треба! - шепоче самими губами.

- А що так важко виконати? Простий дружній цьом в губи! Та я свого кота кожен вечір цілую на ніч і всі живі… - продовжує знущатися ця мала.

     Витягую з своєї кишені чисту хустину й прикладаю її до яскравих, як ті червоні маки вуст Емілії, щоб стерти фарбу. Якось не дуже маю бажання це “куштувати”! А якщо не відмивається? Пояснюй потім батькам, що ти не… ідіот, одним словом!

     “А хто я ще, якщо дозволяю собою потурати восьмирічній дівчинці?”

     Емілія тремтить. Мені навіть не треба її торкатися, щоб відчувати це. 

     Видихаю, наче збираюся з силами. Кладу долоню на її потилицю. Дівчина напружується миттєво, все тіло наче натягнута струна, ось-ось порветься. І очі заплющила, щоб мене не бачити.

      Нахиляюся нижче до неї. Торкаюся легенько її губ. 

     “Дивно! Але моє припущення, що нічого окрім огиди не відчую не виправдалося! Теплі, ніжні на дотик губи! І тепло, яке повільно розтікається всим тілом! Стоп! Друже!”, - даю собі мовчазну команду, але до мозку доходить пізніше.

      Мій поцілунок стає на коротку мить не таким безневинним, як цього хотілось би.

- То тепер Ви потоваришуєте? - запитує задоволена дівчинка.

- Звичайно ні! - вигукує Емілія і відштовхує мене від себе. - Ми виконали твоє завдання, не більше того! Розрахувалися! 

     “Чекай, чекай!”, - намагаюся краще розгледіти Емілію, та нажаль вона чкурнула геть.

     На якусь секунду мені здалося, що я її десь бачив! Вірніше зараз, коли поглянув на її губи без тої клятої червоної помади. 

     “Але де саме? Не можу пригадати!”

     Емілія.

     Прожогом кидаюся до своєї кімнати. Одразу зачиняю за собою двері, та зриваюся на плач.

    “Клятий бовдур!”, - схлипую і торкаюся губ. 

    Серце ось-ось вистрибне з грудей!

    “Ненавиджу тебе!”, - шепочу й повторюю по колу знову й знову.

    “Мій перший поцілунок… Перші враження…”, - знову схлипую.

    Мріялося щоб поцілунок відбувся з чоловіком, якого я безмежно кохатиму, і який так само любитиме мене до нестями. А не з цим чванькуватим бовдуром! 

    Так вже склалося, і на те є багато причин, що досі не маю жодного досвіду. Коли була підлітком, батько ретельно контролював моє коло спілкування. І ледве якийсь бідолаха, збивався з курсу і забрідав у радіус дії батькового радару, як йому ретельно пояснювали, чого не слід робити! Зрозуміло, що хлопець хутко зникав, або тримався дуже на солідній відстані від мене. 

    А потім я, настільки звикла до відсутності особистого життя, що просто зосередилася на музиці та майбутній кар’єрі співачки. Але й тут, батько спробував перекрити кисень, контролюючи, та в нього не вийшло, як Ви вже встигли зауважити.