ГЛАВА 14

Емілія.

Доки чоловіки, а саме мій батько і, як ви вже здогадалися, батько Марка, тиснуть один одному руки, я все ще тупцюю ззаду.

Зараз я перебуваю у великій гостьовій кімнаті разом із батьком, Оксаною Михайлівною, Віктором Івановичем, маленькою дівчинкою років семи-восьми і, звичайно, Марком. Як це я про нього забула!

Реакція Марка на мене не забарилася. Перша стадія — переляк, майже шок: він зблід, а очі округлилися. Друга — напруження: його обличчя закам’яніло, а брови зійшлися на переніссі. Третя — заперечення: він почав йорзати на кріслі, у якому встиг облаштувати собі зручне місце, й на всяк випадок дістав ключі від машини. Потім поглянув на своїх родичів, гірко зітхнув, наче пригадавши, що тут не сам, а ще й саме він кермував. І нарешті — прийняття: підняв очі до неба, тільки й того, що не перехрестився. Зрозумів — найближчі три дні по-тихому втекти не вийде.

Напевно, зараз він запитує у вищих сил, за що йому таке. А я відповім… незабаром! Це все за його неодноразові образи, зверхнє поводження і переслідування.
Тож краще, любчику, не потрапляй мені на очі, а то карма ще якоїсь капості підкине. Ну, а якщо не карма, то я точно… від щирого серця насиплю в обидві жмені!

— Вітаю всіх! — проспівала я і вийшла з тіні.
— Добридень! — першою озвалася мати Марка. На відміну від свого сина, вона не поспішала розглядати мене чи дивитися прямісінько в очі.
— Тітко Оксано-о! — почувся протяжний тоненький дитячий голосочок поряд із нею.
— Що? — тихо запитує жінка, але відлуння в кімнаті суттєве, чути, як у церкві.
— А тьотя клоун із цирку? Вона надме мені кульку? — шепоче дівчинка, але чують усі.

«Ох ця дитяча безпосередність. Сама така була в її віці!»

— Ні, дитинко! У тьоті є лише цукерки! — дістаю зі своєї сумочки, що звисає через плече, пакунок із антистресовими льодяниками і простягаю їх дитині. — А кульку тобі Марк надме.

Марк супиться після моїх слів і стає схожим на сича.
 — Що? Такого? — знизую плечима, спостерігаючи за ним. — Не ті кульки? Яка прикрість!
 — Вибач, мила! Дядько Марк витратив усі свої кульки на іншу біляву тьотю! - відповідаю скоромовкою. 

«А ось і здивування на його обличчі… Звідки ж я знаю про біляву подругу? Змусила когось шпигувати? Маю дар передбачення? Спадкова відьма?»

Марк.
Я міг очікувати будь-якої підстави від татуся, але точно не такої!
Думав, він відмовився від цієї безглуздої звідницької ідеї ще того самого вечора, коли вперше побачив цю пришелепкувату Емілію.

Але ні!
А так солодко співав: «Поїхали з нами! Сім’єю! Порибалимо разом! Проведемо час! А коли повернемося в Київ, допоможу з твоїм проєктом, знайду потрібних людей, підкину грошенят…»

Як я міг повестися на це вдруге?

Підозрюю, що без Інки не обійшлося. Ще та історія, я вам скажу! Коли зрозуміла, що я ось-ось зіскочу з гачка, вона взялася за мою матір. Взнала, який салон та відвідує, і наче ненароком із нею перетнулася.
 «Ой, вам так пасує нова зачіска? А мені? Так хочу порадувати свого майбутнього нареченого! Правда, він у мене гарний? Я так його кохаю!» — і фоточку на телефоні прямісінько під носа моїй маман.

Матір три дні зі мною не розмовляла, напевно відходила від шоку, а потім заявила, що цієї… — епітети залишу при собі — ноги більше не буде в її будинку. Наче я цього хочу чи проти!

Звісно, ми ще й через це посварилися. Перепрошую, але я не розумію втручання в моє особисте життя. Так, досвіду матері не бракує, але жити з дружиною мені, а не їй!
Хоча тут ми зійшлися: Інна явно не та жінка, на якій одружуються. І причин для цього безліч.

А от щодо Емілії… Взагалі не розумію логіки батьків!
Зухвала татусева донька, якій у дитинстві дозволялося все. Розпещена, гонорова, та ще й на додачу несповна розуму! І це навіть не легенька придуркуватість, як то кажуть, а солідний натяк на палату номер шість. Це важко пояснити словами. Та залишся я з нею вночі в одній кімнаті — точно заїкатися почну! Он за нею стовідсотково секта плаче — свідків останнього дня «Оріфлейму»! Бо інакше її дурнуватий мейк я пояснити не можу.

— Піду перепочину з дороги! — попереджаю інших і підхоплююсь із крісла.

Моєму мозку й очам треба відпочити. Гадаю, ви зрозуміли, на що, вірніше на кого,  зараз натякаю.