ГЛАВА 10

Емілія.
 — Знаєш, що мені зробив учора батько після моєї витівки? — тихо промовляю в слухавку й озираюся на всі боки.
 — Ні-і… — відповідає Люся насторожено.
 — Нічого! — проспівала я.
 — Як так? — збуджено вигукнула подружка.
 — Сама в шоці! — відкусила шматок яблука і зручно вмостилася на лаві в альтанці, підставляючи обличчя теплим сонячним променям.
 — Дивно якось… — зауважила Люська.
 — І я про те саме подумала! — погодилася я. — А ще батько весь ранок поводився так, ніби нічого не сталося! Ще й натякнув, щоб на наступні вихідні нічого не планувала.
— Я ж кажу: не подобається мені це все, — задумливо продовжила вона. — Ну, ти хоч тримала марку вранці? Ну там — вчорашній мейк, зачіска?
— Угу! — погоджуюсь. — Твоя пудра у три шари. Чубчик гребінцем начесала й залила лаком, здається намертво. Он і охоронець шарахнувся, коли побачив мене. Сірко пізнавати перестав і гавкає тепер. Сусід скоро пиячити кине!
— Ну ти цей… не перегравай занадто, — радить подруга.
— Та я знаю! — зітхаю сутужно. — Але ж батько може повернутися будь-якої миті. А якщо знову не сам? І тут я така… І той бовдур одразу мене впізнає… впізнає й видасть, де та коли бачив!
— Думаю, Маркові вистачило й твого вчорашнього «виступу»! Не думаю, що йому спаде на думку приїхати знову до вас по «добавку»! Хоча…
«І від цього її «хоча» мені стало по-особливому лячно».
— Знаючи твого батька, він так легко від своєї ідеї не відступиться!
— Мені теж так здається. Якось аж занадто просто й швидко все обійшлося! Наче присипляє мою пильність! Вранці, замість з’ясування, повідомив, що підібрав для мене «гідну» роботу.
«Скільки разів я натякала батькові про те, що хочу працювати? Безліч! А тут — за один вечір, і все! Хочеш роботу? Тримай! Можливо, це все для батьків Марка, щоб я не виглядала безталанницею та нахлібницею. Особливо після моїх навмисних слів, що займаюся виключно витрачанням татових грошей».
— Робота — це ж не так і погано! Облаштуєшся і мене до себе візьмеш. Разом веселіше! Зможемо житло винайняти! А потім запишемо твій перший хіт!
— Звучить так гарно й райдужно… — гірко посміхаюся я.
— Нічого! Прорвемося неодмінно! Не хнюпся! — підбадьорює мене подруга. — Думай про вечірній виступ у клубі.
— Точно! Я й забула! — поганий настрій, як рукою зняло. — Аби ж тільки пощастило, щоб батько не прокинувся.

Марк.
«Сьогодні має все вийти!» — саме з такою впевненістю я ввечері припхався у клуб.
Знову виступ «чарівної незнайомки»! Виклав кругленьку суму за столик біля сцени. Квіти купив — червоні троянди.

Навіть примудрився позбутися подруги. Який день я вже її ігнорую? Досить грати в схованки! Треба нарешті поговорити з Інною й пояснити, чому нам більше не треба зустрічатися. Головна причина — я не бачу майбутнього з нею.

Ну добре, без «незнайомки» не обійшлося!
 Розумію, що вона неймовірно талановита. Думаю, що не менш гарна, ніж її голос і душа… Боже! Та я в захваті від неї! Витончена, тендітна…

Можливо, через моє захоплення в це важко повірити, але зараз я щирий! Мені завжди було начхати на публічних людей, артистів. Якими б вони не були розпіареними чи популярними — мені байдуже. А тут почув голос і поплив, як той підліток. Та мене просто зводить з розуму думка, що я не один у довгій черзі її шанувальників. Безумовно, в такої жінки їх чимало! Але я мушу спробувати! Хочу знати, хто вона! І якщо мені усміхнеться вдача…

Тому й блукаю перед виступом коридорами клубу в надії зустріти таємничу виконавицю пісень.

«Це що? Знову та сама, яка примудрилася підлізти під двері, коли я їх відчиняв? Видно, вона тут часто буває! І чомусь не здивований!

Дівчина «в пошуках» — таких одразу видно! Думала, я зміню думку, коли відмовилася від моїх грошей?»

Сам не розумію, навіщо йду зараз за нею. Насправді, просто хочу підтвердити або спростувати своє припущення.

«У гримерку? Серйозно? Вона ось так просто може туди потрапити? Це ж приміщення недосяжне для простих смертних! Може, вона якась крадійка?»

Набираюся чи то сміливості, чи то нахабності й смикаю за ручку. Зачинено.
 «Ну що ж, почекаю трохи! До початку ще є кілька хвилин».

— Марку! Яка несподівана зустріч! — вигукує мій давній знайомий і плескає мене по плечу.
— Дмитре! — тисну його руку.
— Чого ти тут тупцюєш? Виступ уже давно почався! — вигукує він.
— Але ж! — знову смикаю за ручку. Гримерка як була зачинена, так і зараз.
— Та це приміщення має кілька виходів! Як своєрідний захист від непроханих фанатів, — сміється Дмитро. — Що? Мабуть, і самому стало цікаво, хто вона? — підморгує мені й переводить погляд на червоні троянди.

До моїх вух долинають перші акорди композиції, починає плавно линути приємний і ніжний голос співачки. Йду на голос, наче заворожений…
Навіть проігнорував в’їдливі слова приятеля. Байдуже на все зараз, хай хоч увесь світ зупиниться… аби лише вона продовжувала співати…