ГЛАВА 10

Емілія

— Знаєш, що мені зробив учора батько після моєї витівки? — тихо промовляю в слухавку й озираюся на всі боки.

— Ні-і… — відповідає Люся насторожено.

— Нічого! — проспівала я.

— Як так? — збуджено вигукнула подружка.

— Сама в шоці! — відкусила шматок яблука й зручно вмостилася на лаві в альтанці, підставляючи обличчя теплим сонячним променям.

— Дивно якось… — зауважила Люська.

— І я про те саме подумала! — погодилася я. — А ще батько весь ранок поводився так, ніби нічого не сталося! Ще й натякнув, щоб на наступні вихідні нічого не планувала.

— Я ж кажу: не подобається мені це все, — задумливо продовжила вона. — Ну, ти хоч тримала марку вранці? Ну там — вчорашній мейк, зачіска?

— Угу! — погоджуюсь. — Твоя пудра в три шари. Чубчик гребінцем начесала й залила лаком, файно так, замилуєшся. Он і охоронець сіпнувся, коли побачив мене. Сірко пізнавати перестав і гавкає тепер. Сусід скоро пиячити кине!

— Ну ти той… не перегравай занадто. В образ легко увійти, важко вийти потім, — радить подруга.

— Та я знаю! — зітхаю сутужно. — Але ж батько може повернутися будь-якої миті. А якщо знову не сам? І тут я така… І той бовдур одразу мене впізнає… впізнає і видасть, де та коли бачив!

— Думаю, Маркові вистачило й твого вчорашнього «виступу»! Не думаю, що йому спаде на думку приїхати знову до вас по «добавку»! Хоча…

І від цього її «хоча» мені стало по-особливому лячно.

— Знаючи твого батька, він так легко від своєї ідеї не відступиться!

— Мені теж так здається. Якось аж занадто просто й швидко все обійшлося! Наче присипляє мою пильність! Вранці, замість з’ясування, повідомив, що підібрав для мене «гідну» роботу.

Скільки разів я натякала батькові про роботу? Безліч! А тут — за один вечір, і все! Хочеш роботу? Тримай! Можливо, це все для батьків Марка, щоб я не виглядала безталанницею та нахлібницею. Особливо після моїх навмисних слів, що займаюся виключно витрачанням татусевих грошей.

— Робота — це ж не так і погано! Облаштуєшся й мене до себе візьмеш. Разом веселіше! Зможемо житло винайняти! А потім запишемо твій перший хіт!

— Звучить так гарно й райдужно… — гірко усміхаюся я.

— Нічого! Прорвемося неодмінно! Не хнюпся! — підбадьорює мене подруга. — Думай про вечірній виступ у клубі.

— Точно! Я і забула! — поганий настрій як рукою зняло. — Аби ж тільки пощастило, щоб батько не прокинувся.

Марк

«Сьогодні має все вийти!» — саме з такою впевненістю я ввечері припхався в клуб.

Знову виступ «чарівної незнайомки»! Виклав кругленьку суму за столик біля сцени. Квіти купив — червоні троянди. Навіть примудрився позбутися подруги. Який день я вже її ігнорую? Досить грати в схованки! Треба нарешті поговорити з Інною і пояснити, чому нам більше не треба зустрічатися. Головна причина — я не бачу майбутнього з нею.

Ну добре, без «незнайомки» не обійшлося!

Розумію, що вона неймовірно талановита. Думаю, що не менш гарна, ніж її голос і душа… Боже! Та я в захваті від неї! Витончена, тендітна…

Можливо, через моє захоплення в це важко повірити, але зараз я щирий! Мені завжди було начхати на публічних людей, артистів. Якими б вони не були розпіареними чи популярними — мені байдуже. А тут почув голос і поплив, як той підліток. Та мене просто зводить з розуму думка, що я не один у довгій черзі її шанувальників. Безумовно, у такої жінки їх чимало! Але я мушу спробувати! Хочу знати, хто вона! І якщо мені пощастить…

Тому й блукаю перед виступом коридорами клубу в надії зустріти таємничу виконавицю пісень.

Це що? Знову та сама, яка примудрилася підлізти під двері, коли я їх відчиняв? Видно, вона тут часто буває! І чомусь не здивований! Дівчина «в пошуках пригод» — таких одразу видно! Думала, я зміню думку, коли відмовилася від моїх грошей?

Сам не розумію, навіщо йду зараз за нею. Насправді, просто хочу підтвердити або спростувати своє припущення.

У гримерку? Серйозно? Вона ось так просто може туди потрапити? Це ж приміщення недосяжне для простих смертних! Може, вона якась крадійка?

Набираюся чи то сміливості, чи то нахабності й смикаю за ручку. Зачинено. Ну що ж, почекаю трохи! До початку ще є кілька хвилин.

— Марку! Яка несподівана зустріч! — вигукує мій давній знайомий і плескає мене по плечу.

— Дмитре! — тисну його руку.

— Чого ти тут тупцюєш? Виступ уже давно почався! — вигукує він.

— Але ж! — знову смикаю за ручку. Гримерка як була зачинена, так і зараз.

— Та це приміщення має кілька виходів! Як своєрідний захист від непроханих фанатів, — сміється Дмитро. — Що? Мабуть, і самому стало цікаво, хто вона? — підморгує мені й переводить погляд на червоні троянди.

До моїх вух долинають перші акорди композиції, починає плавно линути приємний і ніжний голос співачки. Йду на голос, наче заворожений… Навіть проігнорував в’їдливі слова приятеля. Байдуже на все зараз, хай хоч увесь світ зупиниться… аби лише вона продовжувала співати…