ГЛАВА 8

     Марк.

     Це точно звана вечеря, а не театр однієї акторки? Ось і “клоун” до кімнати завітав! 

     Аж волосся на потилиці дибки встало! Як перестати на неї витріщатися? 

- Це моя донька, Емілія! - сухо промовляє господар дому, не відриваючи очей від підлоги. 

- Вітаю всіх! - вона вмощується на вільне місце, якраз навпроти мене.

- Дуже приємно! - натужно промовив мій батько. Маю надію, зрозумів, що втягнув мене в справжнісіньку авантюру, та вляпався в неї сам. 

- Еміліє! Це мій колега, бізнес-партнер та близький приятель - Віктор Іванович, його дружина Оксана Михайлівна та їх син… - представляє нас батько “красуні”.

- Марк! - закінчую я за нього.

     Споглядаю на неї і не можу зрозуміти… чи то зумисно нанесла на обличчя таку кількість штукатурки? Сусідський прораб явно не дорахується мішка білої шпаклівки. А сидить з таким виразом на обличчі, наче як мінімум - міс Всесвіт! Мені б її самовпевненості! Одні очиська виразні, на блідому, як з того світу обличчі. Бачив різних, і навіть пришелепкуватих, але таких вперше!

     “Тікай, Марку, тікай!”, - аж свербить в голові від цієї думки.

     “Може власний проект мені не так вже і потрібен?”

Емілія.

- Приємно! Але я все-одно всіх не запам’ятаю! - відповідаю, паралельно наколюючи виделкою чималу порцію салату, яка опинилася в моїй тарілці.

- Тату! - починаю пошепки, ну добре, майже пошепки. - Тату… - доки не впевнилася, що він звернув на мене увагу. - Це на Марка я мала звернути свою увагу? 

     Після моїх слів, які думаю, що почули всі, батько спочатку зблід, потім його обличчя густо почало вкриватися багровими плямами. Не дочекавшись його відповіді я продовжила.

- То ви Марку олігофрен? - з серйозним виразом на обличчі запитую я.

     Марк перестав жувати, мало того, навіть рука з веделкою застигла у повітрі. Мій батько почав нервово хапати ротом повітря. Оксана Михайлівна знову закашлялася, спльовуючи воду в свою серветку. 

- У сенсі мільйонер! - додала я так наче це одне і теж.

- Ти мала на увазі - олігарх! - виправив мене батько. 

- А я хіба не так сказала? -  невинно кліпаю очима. 

     “Напевно,  після цієї вечері батько усі статки перепише на кота!”

     “Але якщо вже заробляти, то по повній!”

- А Ви, Еміліє, чим займаєтеся? - цікавиться Віктор Іванович, схоже він перший відійшов від моїх слів.

- Власне нічим! - пересмикнула плечима. - Тільки закінчила навчання. 

- А хобі якесь маєте? - задає чергове питання батько Марка.

- Ну як всі дівчата мого віку, витрачаю гроші татуся!  - широко посміхаюся і при цьому безсоромно розглядаю його синочка.

 -Вона співає… - сухо вимовляє мій батько, ще й досі насуплений та нервовий.

      “А що таке? Виявляється співи це хобі, а не марне витрачання часу та його коштів на вчителів?”

- Співаєте? Як цікаво! - Оксана Михайлівна навіть серветку відклала, а дарма, я б тримала її якомога ближче до себе. Всяке може статися.

- Та так, трішки! - сіпаюся я. От співати зараз точно в мої плани не входить. Інакше навіщо ця вся вистава? Заспівати зараз, це все одно, що вистрілити собі в ногу. 

- То може виконаєте щось для нас? - продовжує жінка.

- Ой, та я сьогодні не в голосі! - вмикаю сором’язливість. 

- Вона заспіває! - з нотками наказу в голосі промовляє батько і легенько наступає на мою ногу під столом. 

     “Ну що ж! Як то кажуть, сам напросився! Якщо вже помирати то з музикою!”

- Якщо всі дуже просять, то добре! - широко посміхаюся.

     Прокашлялася, зайняла місце в центрі кімнати, увімкнула на телефоні інструментальну композицію. І почала… Почувши мій голос сусідський собака за вікном завив, домашній кіт Маркіз спросоння впав з підвіконня і забився під диван. Чесно… я старалася… старалася не попасти в жодну ноту, та  гучно, як тільки дозволяли мої голосові зв’язки, тягнула тенор другої октави. Від мого ніжного та жіночого голоса не залишилося й сліду…

      Марк скривився й почав прикладати ліве вухо до плеча. Око батька почало сіпатися. Оксана Михайлівна опинилася в кроці до того, щоб знепритомніти. І лише Сірку надворі моя пісня подобалася, бо він активно підвивав.