2

Глава 2

-- Добрий день, Денисе. Моя донька сказала, що ви хочете зі мною поговорити. Я слухаю вас, -- обережно промовила Катерина, зробивши крок назад, щоб відстань між ними була безпечною. 

Катерина відсторонилася, щоб захистити себе від тіні цього чоловіка, який ненавидів її до кісток. Дивлячись на неї він нагадував хижого звіра готового хоч зараз пошматувати свою жертву. Каті нестерпно захотілося закрити очі, щоб не бачити того хто стоїть перед нею.

В душі вона боялася Дениса, але з усіх сил намагалася не виказувати свого страху.  

За роки шлюбу з Дмитром Катя так і не змогла знайти підхід до Дениса. Навіть, коли дуже намагалася у неї нічого не виходило. Він завжди відштовхував її, не бажаючи зближуватися. 

Катерина завжди виправдовувала його, розуміючи, що таким чином він бореться з внутрішнім гнівом який саме вона посіяла у його душі одружившись з Дмитром. З першого дня Денис був проти цього шлюбу, але Дмитро пішов проти думки брата. 

-- Дивлячись на тебе мій день ніколи не може бути добрим. Єдине, що від тебе варто чекати, то це  підступна брехня якою ти занапастила не лише мого брата, а й усіх нас, -- з огидою промовив Денис, глянувши на Катю бризгливим поглядом. 

Чоловік виглядав таким розлюченим, що Катя не наважилася дивитися йому в очі, хоча й відчувала, що він вп'явся в неї поглядом. 

-- Денисе, я знаю, що, щоб я не казала ваша ненависть до мене нікуди не зникне, тому просто скажіть навіщо мене покликали? -- Стримано запитала Катерина. 

Денис мовчав. Тиша навколо насторожувала і у Каті він страху серце почало вистрибувати з грудей. 

-- Ти права! Моя ненависть до тебе лише зростає. Тобі навіть на секунду не можна довіряти, брехухо. 

Ден одним кроком наблизився до Каті й боляче стиснув її плече. У бідолашної очі розширилися від переляку. 

-- Мені боляче...

-- А хіба такі хвойди як ти можуть відчувати біль? Хіба тобі знайоме це слово? -- Знущався над бідолашною Ден. -- Якщо комусь зараз і боляче, то це мені та моїй матері. Дмитра більше немає. Він розбився щойно у автокатастрофі дорогою до аеропорту. 

-- Це жарт такий? Ти вже не знаєш, як ще можна завдати мені болю, тому кажеш такі жорстокі слова? Ми зовсім недавно попрощалися з Дмитром... Твої слова не можуть бути правдивими. 

-- Дурепо, невже ти гадаєш, що я глузуватиму над життям брата? Дмитро мертвий. Ти більше ніколи не побачиш його живим..., в принципі, як усі ми...