1.1

Щойно Дмитро зник за дверима будинку, як Катерина відчула себе самотньою та беззахисною. Без нього незатишно та одиноко.  Вона зовсім не обманювала, коли казала чоловікові, що він її дерево. Лише з ним Катя почувається сильною й може протистояти вітрам, що дмуть їй просто в обличчя. А один із них з хвилини на хвилину увірветься сюди й своїм поглядом стиратиме її з лиця землі. 

Денис -- рідний брат Дмитра. Генеральний директор не лише їхньої фірми, а й усього їхнього життя. Холодний, рішучий та цинічний.  Вольовий та безкомпромісний. З жорсткими принципами та правилами. Повна протилежність доброму, милому та щирому Дмитрові. 

Катя знала, що у їхніх венах тече однакова кров і завжди дивувалася, що рідні брати настільки різні та зовсім не схожі між собою. Діма -- чоловік з великим серцем та прекрасною душею. Його очі сяють добротою. А от його брат немає ні душі, ні серця, а очі його сяють лише холодом. Його погляд завжди настільки осудливий та жорсткий, що Катерині здається, що він хоче її побити. І не лише її, а й Настю. Катя бачила, що за його байдужістю ховається люта злість. 

Ця ненависть почалася з першого дня їхнього знайомства. Жінка, як зараз пам'ятає той далекий день, коли Діма привіз її до цього будинку й представив, як свою майбутню дружину. Тоді вона вперше зустрілася з Антоніною Михайлівною та Денисом. Дівчина одразу не сподобалася майбутнім родичам. Вона й досі пам'ятає їхній жорсткий та критичний погляд. 

Той день просто неможливо стерти з пам'яті, бо саме тоді вона вперше зіткнулася з холодним, осудливим поглядом сірих очей Дениса. Він дивився на неї, як на щось дуже гидке та жалюгідне, бо вважав, що вона обхитрувала його брата, щоб залізти до їхньої благородної сім'ї. Катерина не намагалася щось заперечувати, бо насправді хоч і частково, але це було правдою. 

Антоніна Михайлівна теж довго не могла змиритися з тим, що її молодший син одружується з дівчиною з невідомої сім'ї,  яка чекає дитину. 

Катерина розуміла їхнє невдоволення і навіть хотіла зникнути з їхнього життя безслідно, але поряд завжди був Дмитро який горою стояв за її плечима.  Він змусив матір прийняти невістку. Звісно про любов ніяку не йшлося, але з того часу Антоніна Михайлівна почала байдуже ставитися до Катерини. Вони жили так, ніби не помічають одна одну. Катя й з цим змирилася, бо не могла просто закривати очі на доброту Діми який робив усе для того, щоб вони з Настусею завжди посміхалися. Його безмежна любов огортала їх теплом наче ковдра. 

Вона ніколи не забуде той день, коли Дмитро поклявся оберігати їх. Скоро мине шість років, і з того дня чоловік жодного разу не порушив свою клятву. Діма прекрасний чоловік та батько. І Катерина довіку дякуватиме Богу за те, що він послав їй найкращого чоловіка у світі. 

Жінка жодного разу навіть на секунду не пошкодувала про те, що довірилася йому. Він єдиний хто не осудив її, тому їй життя не вистачить, щоб віддячити йому. Особливо за доньку, адже Настя так любить його. Вона й дня не може без свого татуся, а він не може без своєї донечки.

Вдихнувши повітря Катерина обійняла себе руками й підійшовши до дзеркала критично оглянула своє відображення. Жінка чудово пам'ятала якою вона була до зустрічі з Дмитром, і якою стала, коли вони одружилися. Залякана, невпевнена жертва перетворилася на прекрасну жінку. Саме Дмитро допоміг дружині знайти в собі сили й стати тою ким вона є сьогодні. Їх об'єднала ніч, коли з неба лило, як з відра. Саме тоді він сказав їй, що потрібно вчитися танцювати під дощем. І вона навчилася, змогла усе здолати заради своєї дитини. 

І навіть зараз Катерина не зупиняється. Вона готується вступити до вищого навчального закладу й здобути професію про яку давно мріяла. І їй зовсім не соромно, що з осені вони з донькою будуть вчитися. 

-- Мамо, мамо..., -- кричала Настя, вихором влетівши до кімнати. -- Татко, вже поїхав? 

-- Поїхав! 

-- І не попрощався зі мною? -- насупилася дівчинка.

-- Хіба таке може бути? Татко як завжди прийшов поцілувати свою донечку, але та солодко спала й він не став її будити. Велів мені тебе міцно обійняти й поцілувати. 

Катя присіла біля доньки й міцно притулила до грудей.

-- Мамо, навіщо ти мене так сильно обіймаєш? 

-- Бо люблю тебе дуже, маленька непосидо. 

-- Я теж тебе люблю, матусю.

Настя незграбно чмокнула Катю в щоку й весело засміялася. Її дитячий сміх покотився по кімнаті. Катерина посміхнулася. Вона вже знала, що щасливий сміх доньки найкращі ліки для її серця. 

-- Ой, забула сказати. Мирослава просила сказати тобі, що приїхав злий дядько. Він чекає тебе у залі. 

-- Гаразд, тільки не кажи злий дядько, а дядько Денис. Я упевнена, що Мирослава саме так сказала. 

-- Угу,  тільки від її слів він добрішим не став, -- винувато буркнула Настя. 

-- Настусю, так не можна говорити. Твої слова можуть його образити і насправді Денис не такий вже й злий. Просто він такий чоловік який не знає, як себе поводити з маленькими дітьми. У нього дітей немає, ти ж знаєш, а значить немає досвіду. 

-- Мамо, але ж ти не дитина, то чому він тебе не любить? -- Серйозно запитала Настя. 

-- Настуню, мені достатньо, що наш тато нас любить. Більшого мені не треба. А зараз біжи до своєї кімнати, а я запитаю у дядька Дениса чого йому від мене треба. Гаразд? 

-- Добре, мамо! Тільки обіцяй, що не плакатимеш, коли він поїде, інакше наступного разу я все розповім татові. 

-- Обіцяю! -- пообіцяла Катя й провівши доньку до дверей повернулася до дзеркала. 

Жінка не збиралася чепуритися, а просто поправила волосся й застебнула гудзики на сорочці аж під саму шию. Катерина навіть у жару ніколи не виставляла своє тіло на показ. 

Стиснувши кулаки жінка вийшла з кімнати й спустилася сходами до Дениса, який вже чекав на неї. Він стояв до неї спиною й щось читав у своєму телефоні. Наче відчувши, що вона наближається до нього різко повернувся й мало не збив її з ніг. Катерині довелося докласти неабияких зусиль, щоб не впасти перед ним на коліна.