В гості не ходять на танках
Страшні віки. Історія чорніє.
***
Страшні віки. Історія чорніє.
Пошарпані до крові сторінки.
Тепер тебе, бабусю, розумію,
Тепер немов живу твої роки.
Роки... Не встигла й озирнутись –
Уже хтось мрії попелом накрив:
Чи голими руками жар горнути?
Чи на віки́ залишитись без крил?
***
Що ж ти схилився, вбивця, наді мною
І так зухвало заглядаєш в очі?
Вже переможний спів на полі бою,
А ти ніяк затямити не хочеш:
Мене не витопчеш чужим копитом!
І можеш не розмахувать косою,
Я вічно буду — від зими до літа,
А ти ж на цьому світі — тимчасово!
***
Уже немає часу прикидатися,
Своє шукати у чужих зіницях,
Коли найбільше щастя – прокидатися,
Але ще й досі вірити, що сниться.
Уже немає сенсу сподіватися –
Не попливе той, хто води боїться,
А ми – уже навчились не здригатися,
І кожну мить за воїнів молиться.
***
Підсніжник із кривавою прожилкою
здригається, та не від холоду.
Ліс стогне, виє замість вовка дикого,
хитається, та не від голоду.
Зима лікує снігом сиву землю
й матюкається, бо не пробачила.
Весна заплакана, з кульгавою ходою
не злякається, вона вже бачила...
Відредаговано: 18.03.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
