РОЗДІЛ 18 "Новий ранок"

Марина  червоніє  до кінчиків  волосся. Я простягаю їй рушник та  пропускаю у  душ першою.   Ніяковіє. Їй соромно  перед мною  проходжуватись  навіть у  халаті  чи спати поруч  у  піжамі. 

З Дариною  та  іншими жінками, що мали  довгу чи коротку присутність у  моєму житті,  було  дещо по-іншому.   Дай  зараз  одну з них на місце  Островської, дефілювала б  лише у спідній  білизні  й  чекала  моменту, щоб пірнути  в  ліжко. 

А  з помічницею дилема. Недосвідчена, скромна  і така  мила  у  своєму  зніяковінні.  Їй складно перебувати  на  одних квадратних метрах  не те, що зі мною, з чоловіком взагалі.   І вона  приковує  до себе погляд. Наївна чистота  — це  заборонений  плід, якого хочеться торкнутись. 

Я  не прихильник службових романів,  не прихильник стосунків  між керівником  і  підлеглою,  але… Очі  невтомно  біжать до  худорлявого  силуету  помічниці, яка за  строгою  маскою  намагається  приховати  справжнісінький  скарб — свою щиру  та  тонку  душу, свою  непідроблену   дитячість і  простоту. Відколи  Марина  переступила  поріг  батьківського дому,  я  не  припиняю  за  нею стежити. Не тому, що підозрюю у  зриві  плану,  а   мені  банально  цікаво  її роздивлятись. І давно було цікаво.  Мабуть  з випадку на  дорозі, коли відвозив  дівчину додому  з ресторану. 

—  Я не підглядатиму.

—  Знаю,   ти не такий,  — задумливо відповідає.  — Я постараюсь швидко. Завтра рано вставати  й потрібно виспатись. А  ще їхати  далеко.

—  Так, перший    день ми протримались. В офісі  буде легше,— кидаю, розправляю нашу постіль. Нашу. Мою і  Марини. 

Помічниця  оперативно  зникає  за дверима  у ванну. Я  докладаю   максимум зусиль, аби змусити мозок  не думати  про   неї, як  про  дівчину. Вродливу дівчину.   Попри все ловлюсь на гадці,  що чекаю  її повернення.  Уява  малює Островську    з довгим, розпущеним,  злегка  вологим  волоссям, з її почервонілими від сорому щоками, опущеними додолу віями. І тихими кроками, які крадуться  кімнатою.  Спересердя  на   власні  необережні  думки обхоплюю голову руками.  Не вистачало  запасти на  свою фіктивну  наречену.

 За сусідніми  дверима  спершу  роздається  дзюрчання  води, згодом  стихає  і  вмикається  фен. Через кілька  хвилин   вона  нарешті  натискає  на ручку  та  показується  на  порозі. Як  очікував,  ховає очі,  намагаючись  не  дивитись  у  напрямку  боса.  Вона  прослизає під ковдру  та   нарешті   говорить:

—  Все, я  готова.   На добрані. 

Одним ривком  лягає на  бік  і скручується  клубочком   під  теплим  простирадлом.  Забралася  вся,  тільки маківка  видніється.

—  Добре. Я також швидко  і  відпочиватимемо. 

—  Не поспішай, — мурчить з-під укриття. Дражниться  чи  дійсно просить? 

А  вчиняю  з точністю  до навпаки.   Швидко приймаю душ,   вимушено натягую  футболку  та  піжамні  штани. І… І також  ховаюсь під  теплу ковдру й  зопалу, без попередження,  згрібаю в  оберемок  Маринку.  Вона подібно клубочку  нервів зіщулилась,  чекаючи  нападу. 

—  Що ви робите? 

—  Обіймаю свою  наречену.  Сонце,  тобі  необхідно звикнути  до мене,  щоб  правдоподібніше  грати свою роль.  Ти ж навіть усмішки мені  не  подарувала.   Оточення  не повірить у справжні  почуття  без іскри  в очах  та   пристрасних поцілунків.

—  Я  не буду з  вами  цілуватись. 

—  З тобою,  — акуратно поправляю  дівчину  та  носом  зариваюсь  в  копицю   густого волосся. Її приємно торкатись  і  я  не відмовляю  собі  у  задоволенні  міцніше притиснути   красуню до  грудей. 

Марина робить марні спроби визволитись.  А коли здається, вмощується  зручніше.   Інколи радісно  лежати удвох,  прислухаючись  до  спільного серцебиття,  дихання,  пізньої осені  за вікном.

Ранок  приходить занадто  швидко, а  з  ним    новий  робочий   тиждень, переповнений  зустрічами,  клопотами,  розбиранням  паперів. Марина нечутно вовтузиться,  вибираючись  з  медвежих обіймів  на  білий  світ. Встає повільно,  бо прокидатись  моїй  помічниці складно. Краєм  ока   ловлю   сон  на  її  обличчі,  на  скуйовдженому  волоссі, яке перебирав пальцями,  коли  мирно спала. 

—  Привіт!  — тихо говорю, також  потягаючись. — Як спалось  на новому  місці? Приснився  наречений?  

—    У тебе  зручне  ліжко,  але було незвично,  —  намагається уникнути прямої відповіді. 

Вона  легко зіскакує  з постелі  та  взявши  у  шафі  одяг, зникає у ванній.   Після  такої відповіді  я  твердо переконаний:  моя  помічниця  не перебувала  у тісних стосунках  з чоловіками. 

Голосно хмикаю і також підриваюсь  з ліжка. З  Островською кожну  годину  чекай  відкриттів.

 У столовій  нас  зачекались. Мама метушиться  біля   столу,  прискіпливо  оглядаючи  найменшу деталь  сервірування.   Вгледівши мою наречену  у строгому  діловому костюмі,  розчаровано кривиться.   Вочевидь, у  неї були інші  плани на сьогодні. 

—  Марино, ти також   в офіс  їдеш?  — все-таки  уточнює  з надією почути  негативну  відповідь.  — Ох, Макаре!  Сам  багато працюєш і  дівчину  змушуєш  трудитися. А коли їй  насолоджуватись  життям? Ось  зараз  робота,  кар’єра,  а  з’являться   малюки  —  часу  на  власні  забаганки  зовсім  не  знайдеться.