РОЗДІЛ 1 "Перший тиждень"

— Мезозавр  сьогодні  не в  гуморі.

— Що?   — відірвавшись  від  телефона, спантеличено     кидаю  погляд  на  Таню,  колегу  і  недавню знайому. У  шоколадній  імперії  Ковальських  я  працю  без дня  день,  тож   не встигла вивчити  місцевий  народ. 

— Мезозавр, кажу,   без настрою  із  самісінького  ранку. 

Слідкую   очима  у  напрямку    центрального  входу  і   зіщулююсь від  несподіванки.   Шеф, звісно,  не  подарунок,  але  щоб прямо так  віднести його   до роду   стародавніх  рептилій —  слід  добряче потріпати підлеглим нерви.  Макар  Сергійович  в  останню  мить  озирається  на крихітне кафе, розташоване  на  першому поверсі  його  величезного  офісу  і  яке  скромно  «відгороджено»   від усіх цікавих  прозорою скляною  стіною.  Я наче на  долоні,  наче  клітина  під мікроскопом.  І   хоч  зараз  обідня  перерва,  тобто  можу  дозволити  собі  посидіти в соціальних  мережах, а  не зручно.  Край  не  комфортно  під  арктичним  холодом   блакитних,  мов  весняне  небо,  очей  керівника   холдингу.   Несподівано чоловік  підіймає догори праву  руку  й  тицяє  на   годинник.  Мов  ошпарена  підскакую  на  місці.  Це ж треба  так  попостися!   Обід   закінчився  чотири  хвилини тому,  пора сидіти  за  комп’ютером  і  працювати, і працювати  на  благо  його   цукеркової величності. 

Проклинаю  власну  неуважність. Згрібаю  в  оберемок  теки,  телефон,  містку  жіночу сумочку,  що за  розміром  піде  за  чималенький  мішок. 

— Дихай,  Марино, дихай,  — шепоче  подруга,  а  я  знову  зирю на    шефа. Мабуть, його  слід віднести  не   до вимерлого виду хижаків,  а  до  хижаків  сучасних,  тобто чоловіків, котрі  не  знають слів: ні, не можу,  не  вдасться,  не  хочу,  не  буду. У  кожному русі  Ковальського-молодшого  впевненість,  готовність підкоряти   світ,  і розв’язувати  проблеми. Для  нього  не існує  не вирішених завдань.  На  думку  цього  чоловіка,  виключно людська  лінь,  некомпетентність  та  незнання   перешкоджають  нормально  працювати й  виконувати поставлені  цілі.   А красень  з витонченими,  немов   ліпленими  рисами обличчя,  з рівним   акуратним носом  та  повними, правильної  форми губами, уміє ставити  цілі перед своїми працівниками.

Можливо, хвилясте   каштанове  волосся, довгі  пухнаті  вії  і   треноване   тіло  атлета  приваблює до себе  протилежну стать,  проте  думки  спокусити  шефа,  чи  хоча б  раз усміхнутись  чи   пожартувати  з ним,  враз  розбиваються  вщент.     Серйозний, зібраний,  злий. 

Спадкоємець  прибуткового бізнесу   не терпить флірту, зухвальства,  тим паче  романтичних стосунків  в  межах офісу.  Усе  його  особисте  життя  приховано за сімома  замками.  Навіть наша  головна  бухгалтерка,   якій   би працювати  весільною свахою,  не  в курсі  найважливіших подій  на  любовному  фронті    мезозавра.

Ковальський  скептично  хитає головою,  першим  розриває  нескінченний  зоровий  контакт і  зникає  в  осінній  сльоті  листопада. 

Поршні  у  голові   крутять  закономірне питання: куди поїхав, якщо  за  графіком  через   тридцять хвилин  у  нього  зустріч  з  постачальниками  продукції.  А, як   не  збожеволіти? 

— Я  навіть  не  знаю,  що робити,  — приречено  зізнаюсь,  вловлюючи тремтіння  в  кінчиках пальців. А раніше подібно   за собою зовсім  не  помічала. І це  тільки   сьомий  день випробувального  терміну.  —  Я  ж  не можу  сама провести   перемовини. 

У відповідь  Таня  знизує плечима.

— Ти з тих,  хто може все  задля свого  шефа.   Нарада,  отже нарада. 

— Знущаєшся? 

Так,  я трудоголік,  який  за   роботою чи навчанням   забуває  про  їжу, сон, особисте  життя.  Ймовірно тому  я  занадто  худорлява, і  постійно  заклопотана. 

— Романа  Олександровича  запитай. Він  до тебе, здається,  добре  відноситься, — пропонує  подруга,  збираючись  йти  у свій   аналітичний  відділ.   

— Так, Роман… Роман  Олександрович  хороший  й  готовий  допомогти  завжди. 

На щастя,  подруга   не помічає  моєї  запинки.  Ніхто  не повинен здогадатися  про  мою дружбу  з  правою рукою  та  діловим  партнером    боса.    Для  всіх він велика   шишка,   щоправда, спокійніша  і  толерантніша за Ковальського.  Для мене  — сусідський  хлопець, який  в  дитинстві  захищав  від  хуліганів,  а   від недавніх пір  — янгол – охоронець, що  допоміг  у  скрутну  хвилину.  Інколи  життя  вміє робити підніжки. Завдяки  маминому  черговому   чоловікові  ми опинились  на  вулиці. Моя  заробітна  плата — єдине  джерело доходу   для  мене,  неї і моєї  молодшої сестрички  Агати. Останній всього   вісім.  Наче самостійна,  а  практично  дитина. Мама,  вбита  горем,  цілком  і  повністю зайнята  вихованням  молодшої доньки. Я  ж,  як  найвідповідальніша,  з  нашого тріо працюю, перевівшись  на  заочну  форму навчання  магістратури.

З моєю освітою   в особисті  помічники  великих босів  не  беруть. Рома  замовив слівце, і  тепер я  витримую   термін. Хоча,  з огляду  на все, витримує Макар. Моя   персона  чоловіка явно бісить. Он зранку   замість  американо  я  принесла  еспресо.  Про   масштаби  вибуху  навіть згадувати  не  хочеться. 

— Спіши, подруго. А то  вилетиш, навіть  не  отримавши  за  свою біганину   найменшої плати. Макар Сергійович     помилок   не пробачає. 

— Дякую,  гарного    дня,  — бажаю дівчині та  кулею вилітаю до ліфтів.