— Мезозавр сьогодні не в гуморі.
— Що? — відірвавшись від телефона, спантеличено кидаю погляд на Таню, колегу і недавню знайому. У шоколадній імперії Ковальських я працю без дня день, тож не встигла вивчити місцевий народ.
— Мезозавр, кажу, без настрою із самісінького ранку.
Слідкую очима у напрямку центрального входу і зіщулююсь від несподіванки. Шеф, звісно, не подарунок, але щоб прямо так віднести його до роду стародавніх рептилій — слід добряче потріпати підлеглим нерви. Макар Сергійович в останню мить озирається на крихітне кафе, розташоване на першому поверсі його величезного офісу і яке скромно «відгороджено» від усіх цікавих прозорою скляною стіною. Я наче на долоні, наче клітина під мікроскопом. І хоч зараз обідня перерва, тобто можу дозволити собі посидіти в соціальних мережах, а не зручно. Край не комфортно під арктичним холодом блакитних, мов весняне небо, очей керівника холдингу. Несподівано чоловік підіймає догори праву руку й тицяє на годинник. Мов ошпарена підскакую на місці. Це ж треба так попостися! Обід закінчився чотири хвилини тому, пора сидіти за комп’ютером і працювати, і працювати на благо його цукеркової величності.
Проклинаю власну неуважність. Згрібаю в оберемок теки, телефон, містку жіночу сумочку, що за розміром піде за чималенький мішок.
— Дихай, Марино, дихай, — шепоче подруга, а я знову зирю на шефа. Мабуть, його слід віднести не до вимерлого виду хижаків, а до хижаків сучасних, тобто чоловіків, котрі не знають слів: ні, не можу, не вдасться, не хочу, не буду. У кожному русі Ковальського-молодшого впевненість, готовність підкоряти світ, і розв’язувати проблеми. Для нього не існує не вирішених завдань. На думку цього чоловіка, виключно людська лінь, некомпетентність та незнання перешкоджають нормально працювати й виконувати поставлені цілі. А красень з витонченими, немов ліпленими рисами обличчя, з рівним акуратним носом та повними, правильної форми губами, уміє ставити цілі перед своїми працівниками.
Можливо, хвилясте каштанове волосся, довгі пухнаті вії і треноване тіло атлета приваблює до себе протилежну стать, проте думки спокусити шефа, чи хоча б раз усміхнутись чи пожартувати з ним, враз розбиваються вщент. Серйозний, зібраний, злий.
Спадкоємець прибуткового бізнесу не терпить флірту, зухвальства, тим паче романтичних стосунків в межах офісу. Усе його особисте життя приховано за сімома замками. Навіть наша головна бухгалтерка, якій би працювати весільною свахою, не в курсі найважливіших подій на любовному фронті мезозавра.
Ковальський скептично хитає головою, першим розриває нескінченний зоровий контакт і зникає в осінній сльоті листопада.
Поршні у голові крутять закономірне питання: куди поїхав, якщо за графіком через тридцять хвилин у нього зустріч з постачальниками продукції. А, як не збожеволіти?
— Я навіть не знаю, що робити, — приречено зізнаюсь, вловлюючи тремтіння в кінчиках пальців. А раніше подібно за собою зовсім не помічала. І це тільки сьомий день випробувального терміну. — Я ж не можу сама провести перемовини.
У відповідь Таня знизує плечима.
— Ти з тих, хто може все задля свого шефа. Нарада, отже нарада.
— Знущаєшся?
Так, я трудоголік, який за роботою чи навчанням забуває про їжу, сон, особисте життя. Ймовірно тому я занадто худорлява, і постійно заклопотана.
— Романа Олександровича запитай. Він до тебе, здається, добре відноситься, — пропонує подруга, збираючись йти у свій аналітичний відділ.
— Так, Роман… Роман Олександрович хороший й готовий допомогти завжди.
На щастя, подруга не помічає моєї запинки. Ніхто не повинен здогадатися про мою дружбу з правою рукою та діловим партнером боса. Для всіх він велика шишка, щоправда, спокійніша і толерантніша за Ковальського. Для мене — сусідський хлопець, який в дитинстві захищав від хуліганів, а від недавніх пір — янгол – охоронець, що допоміг у скрутну хвилину. Інколи життя вміє робити підніжки. Завдяки маминому черговому чоловікові ми опинились на вулиці. Моя заробітна плата — єдине джерело доходу для мене, неї і моєї молодшої сестрички Агати. Останній всього вісім. Наче самостійна, а практично дитина. Мама, вбита горем, цілком і повністю зайнята вихованням молодшої доньки. Я ж, як найвідповідальніша, з нашого тріо працюю, перевівшись на заочну форму навчання магістратури.
З моєю освітою в особисті помічники великих босів не беруть. Рома замовив слівце, і тепер я витримую термін. Хоча, з огляду на все, витримує Макар. Моя персона чоловіка явно бісить. Он зранку замість американо я принесла еспресо. Про масштаби вибуху навіть згадувати не хочеться.
— Спіши, подруго. А то вилетиш, навіть не отримавши за свою біганину найменшої плати. Макар Сергійович помилок не пробачає.
— Дякую, гарного дня, — бажаю дівчині та кулею вилітаю до ліфтів.