Епілог. Все тільки починається.

****

Вже знайома затишна "Кав'ярня-книгарня", знов два американо, тиха музика та душевна розмова. Події, що відбулися, стерли межу, що робить людей чужими, і Андрій з Яною якось непомітно, не зговорюючись, перейшли на "ти".

- Ти не повіриш! - зізнався чоловік. - Я до останнього підозрював тебе. Лише, коли побачив ту фотку, подумав на Олеся. А коли не знайшов його репортажу з Коблево, то його алібі, як марево, розвіялося.

Яна усміхалася його словам.

- Ти теж був підозрюваний. Трішки. - визнала дівчина. - Та коли я відчула, що можу покластися на тебе, зрозуміла, що підозрам тут не місце.

Андрія тішила ця думка, в душі від неї ставало тепліше.

- Я не можу позбавитись слизького мерзенного відчуття від визнання того, яким цинічним покидьком був Сашко! - Яна навіть здригнулася.

- Убив їх також цинічно й холоднокровно. Сукні вони вдягали самі, на його прохання, бо він хотів подивитись, як виглядають. Садовив біля дзеркала і пропонував допомогти одягнути фату, а Олесі - зняти. Коли фатою починав душити, дівчата навіть не встигали зрозуміти, що треба пручатися. Вони мовчки у дзеркалі спостерігали власну смерть. А той з насолодою дивився на щире здивування своїх жертв.

Яна від жаху широко розплющила очі.

- А чому ж він знаряддя вбивства залишив? -прошепотіла.

- Сказав, що то його трофеї - приватна колекція, - відповів Андрій.

- А як же він обирав місця, де їх залишив? - спитала Яна.

- Він залишав їх там, де з ними познайомився. З Олесею - на БАМі, з Анжелою - у сквері біля універу, під час посвяти у студенти, з Ірою - у "Казці".

****

Яна з Андрієм йшли мовчки вулицею, яку вже нишком зачепила осінь. Долоня дівчини знайшла Андрієву і переплелася з нею пальцями. Від тих тендітних пальців тепло сягало самої душі, де холод від болю втрати ще довго пануватиме безроздільно.

Та у них ще буде час. Час для почуттів.

На порозі осені очікує нова історія, яка тільки починається.