Життя тече, міняється, а я стою вагаюся,
Примружено дивлюся на людей,
Вони мене оточують,
Всі думки мої збочені,
Бо в кожного в обличчі бачу біль!
Хтось втратив совість,
А хтось постійну віру,
Стрибають в невідомість,
Видряпують в пітьмі, на стінах все,
Що було, є й мине,
Дивлюсь на них дивуюся,
Дивуюся й милуюся,
А хто для них тоді Господь?
Адже вони вже всі приречені на вимирання течії,
Вже скоро і по них прийде вона,
Придивиться уважненько,
Хвилин, напевне, з п’ять,
Кого сьогодні вибрати й з собою туди забрать,
А вони грішні думають про те,
Що завтра їх не омине.
Наївні з тишею в душі,
Даремно, вона їх вже сьогодні жде.
Хтось з них все ж таки залишиться,
Щоб сьогодні не підти,
Та завтра і можливо їх не стане,
А життя все мимо їх іде.
Хто ти сьогодні?
Який несеш ти сенс,
Життя на коліна ставить,
Але ти ще не вмер!
Тому піднятись, ось твоя задача,
А біль, то лише пігулка від невдачі!
Поки живеш - біжи вперед, навіть якщо розбиті всі коліна,
Ти тільки пам’ятай, що ти - людина,
а не якесь там замурзане кошеня!
І ось ця днина і є твоє ОДНЕ життя!
Відредаговано: 10.07.2020