"В далеких краях"

Новий день

Ранок був тихим.

Море шуміло зовсім по-іншому — не як буря, а як пісня, що колише і нагадує: усе мине, і все почнеться знову.

Я вийшла на балкон із чашкою гарячої кави. Вітер торкався волосся, і на губах мимоволі з’явилася посмішка.

Він підійшов іззаду, тихо, не торкаючись. Просто стояв поруч.

— Добрий ранок, — сказав він.

— Добрий, — відповіла я. І цього разу слова не були фальшивими.

Ми дивилися на море. Без розмови, без обіцянок. Лише надія, що можна бути тут і зараз, не тікаючи, не ховаючись.

Минуле залишило свій слід — і я його пам’ятала. Але тепер воно не тягло мене назад.

— Ти щаслива? — запитав він.

— Я живу, — відповіла я. І це було більше, ніж щастя.

Світанок фарбував небо в рожеві й золоті відтінки, а вітер приносив запах моря й нового початку.

Ми стояли поруч, і я відчула: цього разу — все справжнє.

Життя не обіцяє легких шляхів, але воно дозволяє дихати. І вперше я робила це без страху.

Я відчула свободу. Справжню. І вперше за довгий час моє серце не ховалося.

Подобається

Відредаговано: 21.10.2025