"В далеких краях"
Вітер за віком
В далеких краях усе інакше.
Навіть небо — наче трохи ближче до тебе, і здається, що якщо підняти руку, то можна доторкнутися до хмар. Або просто сховатися в них, щоб ніхто не знайшов.
Я приїхала сюди без плану. Лише з рюкзаком і кількома речами, які не змогла залишити. Пальто з запахом кави, блокнот із порваними сторінками й фото, де ми ще разом.
Поїзд привіз мене до міста, назву якого я ледве вимовляла. На станції стояла жінка з чорним шарфом — мов тінь із минулого. Але вона дивилася крізь мене, і я зрозуміла: тут ніхто мене не знає.
Це й було моє спасіння.
У перші дні я ходила містом, як привид. Купувала каву в маленьких кав’ярнях і слухала, як дощ б’ється об старі вікна. Вечорами писала слова, які не могли залишитися всередині.
А потім я його побачила.
Він стояв біля пристані, тримаючи в руках фотоапарат. Вітер розвівав його волосся, і він дивився на світ так, ніби хотів його запам’ятати назавжди. Ми не говорили. Просто зустрілися поглядами — і цього вистачило, щоб я згадала, як це — жити.
Відредаговано: 21.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
