В бій! Головне в бою- це знати що в тебе є мета

18 вересня 10:30 
Йшов двадцятий день кровавих боїв. Кожен день проливав все більше й більше крові з обох сторін.  
Розвідка доклала, що о одинадцятій годині має прибути вороже підкріплення і до кінця дня очікується контратака. Ніби й без того, земля наповнилась кров’ю. 
На цій частині фронту ведуться найжорстокіші бої, вороги не втрачають надії захопити столицю. Кількість трупів в окопах перебільшувала кількість живих. Ворожа артилерія б’є влучно, але останнім часом обстріли порідшали, явна ознака що й ворожі сили виснажені. 
Спираючись на інформацію розвідки, командування приймає рішення о пів на дванадцяту йти на штурм ворожих укріплень. В надії захопити їх до прибуття підкріплення. 
Затишшя. Північний фланг укріплень. 10:35 
Молодий офіцер з 25-основної частини. 
-Пане офіцере, прийшов наказ змістити весь північний фланг як найближче до центру і бажано підгодовуватись до штурму. Приблизний час наступу одинадцять тридцять. 
-Так точно, але яка ймовірність що ворог не перейде в наступ?  
-Розвідка доповіла що ворог готується до прибуття підкріплення. Командування повідомить вас чи потрібно відіслати людей назад. 
-Гаразд, наказ прийняв. 
На правому фланзі більшості солдат було з 25 і 24-ої частин. Кількість солдат з 25-ої можна було перерахувати на пальцях, вони відступали від самого кордону. Головним був юний офіцер, найстарший по званню, інші загинули в перших боях на кордонах. 
24-та частина вирушила. 25-та залишилась прикривати тили, згодом теж виступить. На всю цю частину оборони на кожних тридцять метрів було три чоловіка. Це краще ніж нічого, це навіть обороною не назвеш, скоріш за все охороною. 
10:45 
-Зв’язний, 24-та дібралась до місця призначення? 
-Так. 19-та з південного флангу теж, вся. Активності з ворожої сторони помічено не було. 
-Виходить що залишились тільки ми… Рядовий, подай сигнал для відходу в призначену точку. 
О 10:59 група з приблизно з семи ста чоловік зібралось біля генеральської палатки північного флангу. 
-Хлопці вирушаєм якнайшвидше. 
-Нарешті якийсь рух за останні двадцять днів… 
-Краще вмерти в атаці, ніж тут, серед трупів…  
11:03 25-та частина виступила до основних сил для наступу. Хоча її сміло назвати 25-та бригада. 
11:10 бригада в кількості сімсот чоловік включаючи офіцера дібралася до призначеного місця. 
-Пане командире, 25-та частина прибула в назначене  місце, які будуть далі накази? 
-Вчасно ви, залишилось двадцять хвилин до наступу. Це буде вирішальний момент в битві за столицю, та й в основному у війні. В бій ідуть всі, без винятку… військ занадто мало, можливо неочікувана атака врятує ситуацію. Давайте пройдемся, мабуть ми більше з вами не побачимось після нашої вилазки… ви ж розумієте про що я? 
-Так, розумію… 
-Як вам настрій солдатів? Мені здається двадцять днів пекла змінило всіх нас, багато, наших товаришів більше немає з нами. 
-Який в них настрій, я не знаю. Але знаю що вони відчувають… щасливе передчуття, що це скоро закінчиться. Чи смертю, чи перемогою, в обох випадках вони вийдуть переможцями. 
-Пане офіцере хочете сказати що врятуються лиш справжні патріоти які йдуть до звільнення країни? 
-Хе-хе, я такого не казав… 
-Скажіть у вас є сім’я? Є те чим би ви могли б гордитися? І в солдат є те за що вони б’ються, і я хочу що б ви нагадали їм про це… 
-В мене, нема нікого й нічого чим я б міг гордитись, я живу заради того що б потім було не соромно вмирати… в мої двадцять п’ять років дивна мрія. А ви? Заради чого ви б’єтесь? 
-Мені тридцять сім і я нічим не відрізняюсь від тебе, тільки я, підірвав довіру солдат. Я теж винен що так багато людей вмирали від бездіяльності командування, й сьогодні ми всі йдем в бій, мабуть останній. Я й сам не знаю для чого я живу… 
-Знаєте що, давайте так, я воскрешу солдатам їх мету, а ви виживите  й доведете нас до кінця. 
-Гаразд, ти теж виживи, а то як я буду без свого майбутнього першого помічника? 
Два відносно молодих солдата розмовляли про речі не зв’язані з  війною, про майбутнє, щасливе майбутнє… 
Старший коротко підстрижений солдат, у якого з під капелюха стирчало пасмо посивілого від боїв волосся, в його потрісканих  окулярах відбивалось мужнє обличчя його молодого співрозмовника, посічене шрамами воно ніби показувало всю біль війни. Вони побажали щось один-одному й потиснули руки. Розійшлися.  
11:24 небо покрилось сивиною в очікувані неминучого. 
Молодий офіцер вийшов на горбок між окопами. 
-Побратими! Залишається п’ять хвилин до наступу, і я хотів би спитати заради чого ми б’ємось? Тому що нам так сказали? Тому що в нас не було вибору? Ні! Ми, захищаєм те що нам дороге. Не всіх є сім’ї, але в всіх є мета, надія заради якої варто битись до останнього. Не забувайте про полеглих побратимів, які загинули за те що їм дорого, за те що б інші теж могли жити заради чогось, в волі, свободі, і вічній пам’яті про їх подвиги які вони вершили заради нас всіх! Можливо я когось бачу в останнє, а можливо й ви мене. Але я б хотів щоб ми всі вижили й здійснили всі свої мрії разом, і зробим так щоб в подальшому, наші предки слухали легенди про нас, рівнялись на нашу відвагу, й нашу надію. Чи ви готові йти до кінця й відкинути ворогів до їхньої столиці й далі!? 
-ТАК!!!! ХАЙ ЦЕ БУДЕ КОШТУВАТИ НАМ ЖИТІВ, АЛЕ МИ ВИБ’ЄМ ЇХТУДИ ЗВІДКИ ВОНИ ПРИЙШЛИ!!!! 
Разом з бойовим духом в небо поринули гомін восьми тисяч солдат, які готові йти в, мабуть, останній бій. 
-Ми йдем в бій як одне ціле, одним мечом, знищуючого ворога, одним щитом, захищаючи  наше спільне майбутнє!!! 
11:30 просвистів свисток. Тисячі солдат, наче мурашки, ринули через окопи до укріплень ворога. 
Не пройшло й декілька секунд, як почали співати ворожі гармати. З ворожого боку солдати теж ринули в наступ. 
Це було несподівано для обох сторін, але підставляти ворогу спини ніхто не хтів, і дві армії мурах зчепились в запеклому танці, з крові, зойків, трупів, крику гармат і свисту пуль. 
Гармати били вже по пустим окопам. Помилкою нападаючих було одночасність обстрілів, і командування захисників врахувало це для наступу. 
Юний офіцер оголив свій меч, який був у кожного офіцера, до ворога залишалось не так вже й багато. Рушниці цього часу не дозволяли швидку стрільбу і тому після пострілу залишалось тільки іти в рукопашний бій, у якому наявність холодної зброї і уміння нею користуватись давало велику перевагу. 
“Якусь частину війська залишили на захист гармат,- обдумував офіцер під час діставання меча з піхов,- це дасть яку неяку перевагу, командування вибрало вдалий час для наступу” 
Він майстерно вирізує ворогів у кровавому танці, один за одним, вони падали не розумівши що вони зробили не так, проклинаючи долю.  
Наче метелик, перелітаючи з квітки на квітку, збираючи пилок, свіжу, паруючу кров, яка осідала на мечі й одежі наче фарба. 
Адреналін б’є в жилах, запах крові і відчуття пробудило в ньому тваринний інстинкт, вбий, або будеш вбитий. 
Він добіг майже  до ворожого окопа, як із нього вискочив солдат. Офіцер вже хотів сісти на нову квітку, але, щось вп’ялось йому в груди, гаряче, наче серце виринуло на волю.  
Деяку мить, він завмер з піднятим мечем над зляканим обличчям ворога, але все таки зрубав йому голову. Впавши на руки він старався доповзти  до окопу, він не хотів заважати своїм побратимам своєю бездіяльністю.