Розділ 34

І все. Але чи потрібні пояснення?

Ні, не потрібні.

Повідомлення доставлено о сьомій тридцять чотири. Навіть якщо дати Віті пів години на пошуки мене в коробці два на два, де я, по суті, не мала можливості сховатися, виходить, він прийшов за мною о сьомій! О сьомій! Нормально?

Дихаю від обурення часто-часто, закипаючи всією своєю сутністю. Я виконала всі умови! Якого біса цей дикун взагалі поліз до мене?! І ще й погрози… Він розізлився, що я знайшла вихід?

Стоп… Замок же зламаний. Отже, він знає, що мені допомогли! І навряд чи, за його інформацією, Розумний значиться серед моїх помічників…

Боже… Мамо!

Я відкриваю вікно, щоб прохолодне повітря допомогло мені протверезіти від емоцій і почати мислити раціонально. Вчора ж під впливом холоду я додумалася до того, щоб подзвонити Розумному!

Стою кілька секунд, спершися на підвіконня, і обмірковую подробиці. Якщо виходити з учорашньої розмови, де однокласник явно злякався, коли я пригрозила розповісти все тим, кому він служить, то ці "вони", справжні господарі положення, не знають, що він робив зі мною. А це означає, що дії Віті — це самоуправство. І ще це означає, що до моєї мами він не сунеться. Просто тому, що до неї щомісяця приходить довірена людина. Не найголовніша, звісно, але одна з наближених. А моя мама — жінка, в якої нерви не в порядку, і це теж не секрет. Від хвилювання вона може проговоритися про те, про що їм знати не слід. І хто такий Вітя, щоб через нього вона тримала в таємниці, що її рідну доньку зачинили в холодному гаражі? Ці люди не люблять ділитися іграшками. І навряд чи приймуть Вітіні витівки з розпростертими обіймами.

Але й мені повідомляти їм не вигідно. Просто тому, що моє слово проти його. І як я вибралася, хто мені допоміг і чим я заслужила гнів Шестакова — пояснити доведеться. Йому, звісно, перепаде. Але й мені спати стане лише гірше. І ціна може знову зрости. Ще раз. Знову. Через те, що вони вирішують мої проблеми. Кому взагалі є справа до того, що мої проблеми через них?

Виходить, потрібно просто жити, як раніше. Не привертати уваги й не світитися. Але перевірити варто. Я телефоную мамі, і та бадьорим голосом питає, як я добралась. Я ще не зовсім добралась, звісно, але відповідаю, що все чудово, і не подзвонила їй, бо раніше лягла спати після дороги. Прошу її вибачитися перед Пашкою за мене, бо брат відмовився говорити зі мною. Мама запевняє, що він заспокоїться й відпустить сестрі гріхи, і ми прощаємося.

На мить у голові зупиняється думка, що дуже дарма я не маю звички телефонувати мамі, коли повертаюся додому. Саме тому вчора мене ніхто не кинувся шукати. Але подальші роздуми обриває Розумний, який входить у кімнату.

— Замерзнеш, — каже він, попутно зачиняючи вікно.

І лише після цього підходить ближче, бере мої долоні в свої й ніжно розтирає.

— Я дзвонила додому, — вважаю правильним сказати, хоча мене й не питали.

— Усе добре?

— Так. Платоне… — тут я запинаюся, бо мої коливання між «Львовичем» і просто «Платоном» явно затяглися. — А що з Віктором?

— Віктор поїхав підкорювати Тернопіль.

Ошелешено підводжу на нього очі й просто чекаю продовження. Сподіваюся, воно буде.

— Ну, розкажіть! — не витримую, підскакуючи від нетерпіння й… залишків страху.

Розумний закидає голову й нагороджує мене сміхом. А я знову думаю, що усмішка в нього просто шикарна!

— У мого друга там своя ферма й зерновий бізнес. Йому завжди потрібні робітники. Він неодмінно простежить, щоб твій знайомий поводився дуже добре.

Безкомпромісний, ультимативний тон його голосу змушує мене зіщулитися. А швидке вирішення мого питання — замислитися, де ж закінчуються зв’язки й можливості Розумного. Спочатку він здавався мені лише власником ресторану «Рибний дім», потім я дізналася, що в нього чималий бізнес. А тепер… Виходить, не тільки я тягну за собою скелети, еге ж?

— То як щодо супу?

— Із задоволенням!

Буду вдячна за серденька на книзі та ваші враження) Обіймаю!