Розділ 15

З Яною ми домовилися обговорити питання корпоративу з колективом, коли вийдемо на зміну. У всій цій заманливій, на перший погляд, розмові була величезна каверза — обговорювати довелося б двічі, а узгоджувати нескінченно, оскільки зміни дві.

На кожній зміні є адмін, старший офіціант та бармен, відповідно. Тільки ми майже не перетинаємось, окрім як в ті рідкісні дні, коли зміни тасують. І вперше, гаразд за мою, але Янкіну роботу в цьому ресторані було вирішено організувати загальний збір. Як у Месників, ага.

Ми з Яною, наче дві зазивачки або ж вискочки, — а саме так на нас невдоволено вирячилися ті, кого ми змусили пертися у свій вихідний на роботу вранці всього на годину, — сіли в центрі. Але спопеляючі погляди тривали рівно до моменту, поки вони не почули привід зборів. 

І що тут почалося…

— А давайте у нас в ресторані!

— Ні, поїхали в клуб!

— А скільки нам відвалять грошей? Давайте просто поділимо та й усе!

— Літній корпоратив можна на морі?

— А сам шеф буде присутній? Я б із ним в неформальній обстановці…

Запитання сипалися наче в порожнечу, а нам і рота розкрити не вдавалося. Врешті-решт, перекинувшись парою фраз, ми з Яною вирішили дати нашій команді час поговорити та виговоритися, а потім вже розбирати нюанси. Коли словесний сплеск затих, Яна взяла слово:

— Це буде корпоратив. Для того, аби поспілкуватися й краще пізнати одне одного в невимушеній атмосфері…

 Варто сказати, що почала вона впевнено. Повільно оглянула всіх присутніх, висловилася та затихла, дозволяючи переварити, обміркувати в тиші.

Ага, наставляй кишені! Не знадобилося.

— Та кому потрібна ваша атмосфера?! — скипає Люся, офіціант іншої зміни. — Я сюди гроші заробляти приходжу, а не ляси точити!

— Отож-бо! Що за дитячий садок і танці з бубном? — підтакує Вероніка, її адмін.

— А що ви втрачаєте? — не витримавши, вигукую я. — Ви ні за що не платите, просто приходите, розслабляєтеся і розважаєтеся. Чи забули, що спілкуватися нормально можна не лише з клієнтами? Серйозно, дівчат, — намагаюся розбавити напругу в повітрі, — ми ж не лише працівники. Двічі на рік непогано було б відпочивати. Усі компанії так роблять, просто з Василенком нам корпоративи ніхто не пропонував, а Розумний…

— А Розумний – суцільне золото! — насмішкувато кривить губи Вероніка. — Припини! Бізнесмени із набитими гаманцями терпіти не можуть займатися благодійністю! — пирхає наостанок, складаючи руки на грудях. І поглядом свердлить глузливо, буцімто питаючи: викусила?

Зовсім ні. Я ж не винна, що вона відстала. Хоча натяками кидатися не поспішаю. Це досить поширений погляд.

— Що за невігластво? — не витримує Ліза, і цієї миті я їй вдячна. — Благодійність вже давно стала мейнстримом. За кордоном тебе не сприймають, якщо ти не підтримуєш фонд чи лікарню, і ми до цього стрімко прямуємо! Накрав і злився – це пережиток минулого!

— Свята простота! — показово сплескує руками, наче отрутою Вероніка. — Ти реально віриш, що Розумний такий лапочка й зайчатко, що ось так проспонсорує всіх нас? Ага! Руда ваша з ним просто спить! Спи-и-ить, зрозуміло?

— Ти що верзеш? Зовсім здуріла? — парирує Яна, але якось невпевнено та на мене поглядаючи.

А я мовчу. Ловлю повітря ротом, наче риба. Це неправда. Неправда! От же ж вужі нечищені!

— А ти спитай у своєї подружки, де вона була вчора та, головне, з ким! І з ким потім пішла близько дев'ятої години. Вочевидь не книжки читати! Отак і одержують посаду, а, Сонь? Тільки старший офіціант – це якось дрібненько, не солідно, не знаходиш? Продешевила ти, руда. Хоч би вже за керуючу ноги розставляла!

— Інфа звідки? — втручається Богдан, брови його хмуряться на переніссі.

— У мене подруга в «Остерії» працює. Навіть фото Розумного зробила! Показати? — і з вискалом переможниці Вероніка замовкає.

Звісно, вона влаштувала цілу постановку! Просто-таки лялькова вистава, не менше. От вже ляльководиха... Гірше за все — це не звинувачення, а те, що наші можуть повірити. І як потім працювати? Виправдовуватися? Переконувати? Доводити? Той самий сумнів Вероніка вже в голови поселила і тепер моє слово проти її. Та й чи виправдовуватимусь я? Ні. Я ж ні в чому не винна!

— Я дивлюся, моє особисте життя не дає Вам спокою.
Холодний, ніби крига голос. 
Той самий. 
Хоч повітря розсікай.