Розділ 16

Вероніка здригається і повільно обертається. Як у нього виходить так безшумно заходити? Посмішка сповзає з її обличчя, а руки помітно тремтять. Щоб угамувати тремтіння Вероніка кладе їх під стіл. Я могла б заперечувати чи виправдовуватися, але чудово розумію, що марно. Навпаки, це лише на руку зіграє! Вони отримали нішу для пліток, моя думка нікого не цікавить.

— Платоне Левовичу, Ви чули не все… — намагаюся згладити, бо зовсім не хочу скандалу. А ще гадки не маю, що саме він скаже й побоююся цього. Будь-яке слово, фраза зроблять тільки гірше. Але той явно не в дусі.

— Впевнений, що почув достатньо. Для проформи: я можу робити все, що забажаю й не маю наміру виправдовуватися, але ж ви зовсім зжерете Софі, так? — гмикає і сам собі киває. — Тепер у нас нове меню. Його оформлення вигадала Софі. Вчора за вечерею ми це обговорювали. Це нормально, коли люди вирішують питання за їжею. Дана інформація спеціально для Вашої голови, Вероніко. Ось задум, — він кладе на стіл папери, — Єлизавето, подивіться, будь ласка, чи зможете намалювати й зайдіть до мене з відповіддю. Далі, щодо корпоративу. Усі, хто не хоче йти, не йдуть. Усі, хто хоче, я чекаю від вас варіанти місць. Ви це вже обговорили, Яно?

— Не встигли, Платоне Левовичу. Процес… загальмувався… — Розумний знову обмежується коротким кивком.

— І ще. Вас звільнено, Вероніко, — додає тоном, що не терпить заперечень.

— Але за що?! Я ж добре працюю! — вона навіть підводиться. Зараз маска бронепоїзда злетіла з гарного лиця і Вероніка виглядає приголомшеною й, що напрочуд контрастує з попередньою впевненістю, трохи жалюгідною.

— Працюєте добре, але язик у Вас занадто довгий. Для офіціанта це недобре. І подружці Вашій з «Остерії» передайте, щоб нове місце шукала. Власник – мій знайомий і в нього така сама позиція у даному питанні. Якщо пам'ятаєте, у нас з вами вже була розмова на тему обговорення гостей, і я особисто Вас попереджав. Тепер обговорюваним гостем став не тільки я сам, а й Ваша колега. Розрахунок отримаєте повністю. Зайдете за ним сьогодні ж. Решті бажаю продуктивної роботи.

Вiн пiшов. Провели його абсолютним мовчанням. Мертвою тишею, я б сказала. Здається, ми боялися навіть дихати. Через кілька хвилин Вероніка розревілася й вийшла, а ми з Яною зрозуміли, що обговорення закінчилося так і не розпочавшись.

Коли друга зміна пішла, ми зі своєю зміною обрали боулінг в «Місто». Він якраз тільки після ремонту. Все новеньке, необ'їжджене. Там і бар знаходиться, нижче ресторан, а їжу та напої можуть подати й на доріжки. Загалом це величезний комплекс для мажорів. На корпоратив чому б і ні?

— Одностайно, значить? — уточнює Розумний, коли я приходжу до нього з вибраним місцем.

— Так. Не рахуючи другої зміни. Ми з Яною зважили за правильне сказати їм місце та час, схочуть – прийдуть. Якщо Ви схвалите, звісно, — додаю квапливо, тому що споглядати їх знову бажання геть відсутнє.

— А чому б і ні? Гарна ідея. Твоя? — він дивиться на мене тим своїм поглядом: з теплом та інтересом.

— Та якось разом визначились. Мозковий штурм, — я знизую плечима. Ідея була справді моя, проте після сьогоднішнього ранку визнавати це чомусь не хочеться.

— Тебе так зачепило те, що вона казала? Соню? — він встає з директорського крісла й пересідає на сусідній гостьовий стілець, опинившись ближче до мене.

— Я ніколи цього не зрозумію, Платоне Левовичу…

— Платон. Вчора ми домовились, пам'ятаєш? — він піддіває мій мізинець своїм, а після моя рука опиняється в його лівій долоні. Правою ж накриває мою руку, зігріваючи своїм теплом.

Він заспокійливо погладжує мої кісточки великим пальцем, а я роздумую, чи не мала Вероніка рацію. Звісно, я не спала з Розумним, але те, що я йому симпатична, немає сенсу заперечувати. Напевно, це й турбує мене найбільше: те, що Вероніка не надто й брехала.

— Платоне, адже я отримала посаду не тому, що підходжу для цієї вакансії, правда? — питаю прямо. Краще вже так, ніж не спати ночами, копирсаючись у здогадах.

Він зітхає й, потягнувши за металеву ніжку, розвертає до себе мій стілець. Щоб краще бачити мене, хоч я і не червоний капелюшок, а він не сірий вовк.

— Ні. І я казав це того разу. Ти отримала посаду, тому що я завважив, що ти зможеш налагодити цю роботу краще за інших. І поки я задоволений результатом. Не минуло й тижня, а в нас уже пропозиції щодо корпоративів та спілкування між працівниками покращилося. Це, звісно, не прямі твої обов'язки, проте вони впливають на результат. Зникла напруга між вами та перманентні перегони «хто кращий». Не знаю, чи помітила ти, проте я бачу, що офіціанти стали розслабленішими, працюють завдяки цьому краще. Настрій офіціанта прямо впливає на настрій гостя та його обслуговування, а значить і на повернення гостя до нашого ресторану, перетворюючи його на постійного. Що прямо пропорційне до мого доходу. Я бізнесмен і не люблю змішувати роботу з особистим життям, — спокійно пояснює Розумний, дивлячись у вічі, — Якщо ти припускаєш ці думки, значить, вона досягла свого. Не сумнівайся у собі, Соню.

— Дякую, Платоне…

— Платоне, любий! — лунає за дверима, наче на підтвердження, що мій бос не любить поєднувати роботу та особисте життя.

— Гарного дня, Платоне Левовичу, — акуратно забираю руку й, відсунувши стілець, виходжу з кабінету. — Добрий день, — вітаюся з Анною. Відповіддю мені служить кивок, а потім вона ховається за дверима, закривши ті перед моїм носом.