21. Назавжди.

Цілий рік пройшов з того часу як Іві побачилася з Сергієм і як знову загорілася. Вона цілий рік сумлінно працювала, намагаючись зробити майже неможливе. Дівчина занурилася у вивчення міфологій, історій і всього, що може бути зв’язаного з порталами. Вона перекопала увесь інтрнет, виловлюючи на форумах і забутих платформах хоч якісь натяки на портали. І насправді їй вдавалося. То тут, то там, вискакували свідки голубого сяйва й дивних вібрацій. Хтось бачив його далеко в горах, але не міг підійти ближче. Якийсь чоловік писав про те, що вже тричі бачив таке сяйво в полі біля свого дому. Наскільки ж легше було діставати інформацію, коли був інтрнет. Куди важче було роз’їжджати дикими полями на коні в марних пошуках.

І тепер, після багатьох місяців праці, Іві скалала цілу карту з порталами. Тепер дівчина точно могла сказати, що усі ці точки переміщення були розташовані у вигляді логарифмічної спіралі. То був великий шмат роботи, щоб визначити це, але перед Іві стояла ще більша задача: визначити їхній час розкривань. Це було основною проблемою, бо існували точки входу, які бачили всьо лиш раз, а були такі, які відкривалися з невідомою їй періодичністю. Принаймні за свідченнями людей, з якими вона спілкувалася.

Іві сиділа, обхопивши руками голову, й розглядала під тьмяним світлом лампи свою карту. На годиннику була друга ночі. Раптом їй на ноутбук прийшов лист. Він був від ще одного гіпотетичного свідка. Іві розгорнула його. Жінка писала, що бачила голубе яскраве сяйво уже декілька раз. Насправді вона назвала доволі велику цифру й Іві навіть здивувалася. А ще ця пані пам’ятала навіть приблизні періоди. То була неоціненна інформація для Іві й відправивши подяку листом, дівчина стала наносити нові дані до карти. 

Раптом Іві зупинилася. В неї поруч стояло чотири портали, дуже близько до центру спіралі. Раніше вона мала дані про приблизну кількість відкривань двох порталів: другого і четвертого, але нічого не знала про інші два. Перший по рахунку портал був замічений лише раз якимось хлопчиськом, а третій вона на власні очі бачила, бо ним же прибула назад. Та зараз ця пані писала про той самий перший портал і якщо порівняти його з другим… Раптом цифри в голові стали скаладатися очевидним чином. Це була геометрична прогресія! Ну звісно ж… Кожен наступний портал, який віддалявся від центру спіралі, відкривався рівно в два рази рідше, аніж попередній. Це ж було так очевидно! Але ж тоді виходить, що вона могла прорахувати приблизну кількість відкривань і третього порталу, що в сусідньому місті. А якщо туди додати ще й те, що вона пам’ятає точний день його відкритя, то виходить… 

Олівець з рук Іві випав. Вона витріщилась на карту, сьорбнула води із стакану й присіла. Тієї ночі дівчина уже не заснула, а на ранок вона стояла під магазином туристичних товарів ще до його відкриття.

Покидати рідне місто вдруге було уже не так тяжко. Зрештою, першого разу вона його ненавмисне покинула, тож цього разу вона могла хоча б попрощатися. А оскільки прощань Іві не любила, то вона просто здала ключі власниці квартири, розрахувалась з роботи і сіла на автобус, перед тим кинувши монетку в фонтан на автовокзалі. То була срібна монетка ще з Дарелаю. Іншу таку монетку вона залишила на могилі своєї бабусі, єдиної людини, з ким Іві таки знайшла сили попрощатися.

Іві виглядала трохи божевільною, коли серед червневої спеки вона бігла містом в закритому туристичному костюмі, з здоровенним наплічником і киркою в руках. Вона лише на мить зупинилась на порозі покинутої фабрики, щоб оглянутись і запам’ятати все таким як є. Вона сумуватиме за комфортом і зручностями. Ще не раз вона згадуватиме теплий душ. Але чи змусить це її передумати? Навряд чи. Й Іві відкрила старі двері та пішла. Уже через годину вона, сповнена ентузіазму й рішучості, ступала в голубе сяйво. Та тільки цього разу вона вперше знала точно й напевне де опиниться.

То була середина липня, коли король Арден виступав перед своїм народом в Айдейлі. Ніхто не звертав уваги на те, що поруч із ним нема королеви. Їм було байдуже, бо Арден, який лише два тижні як повернувся, мав сказати їм те, що вони й самі вже знають, але хочуть почути від короля. Звісно чутки з поля бою давно уже заповнили королівство і звісно ж всі знали про подвиг свого доблесного короля, який нарешті покінчив із довгими війнами. Арден, заручившись підтримкою драйнів, пліч-о-пліч з королем Нареліоном витиснув каргів і звільнив давно загарбані ними землі. Більше того, подейкують, що каргів більше не буде. 

- Вони люблять тебе, Арде. - шепнув на вухо королю його радник, поки промовець все ніяк не міг скінчити свою промову. - Глянь на них, вони по-справжньому люблять тебе.

- Вони любили б кожного, хто сказав б їм, що каргів більше не буде. - тихо відповів Арден, дивлячись поверх голів людей.

- Але ж це зробив ти. - не вгавав Фландір. - До того ж після Дарелайської битви люди стали ближчими до тебе. Ти завжди опікувався лише драконами, але коли ти став з людьми в одну упряжку, то й вони полюбили тебе. Ще жоден драконячий король не мав такої щирої любові та підтримки від людей. 

- Думаєш, навіть рада тепер буде безсила? - всміхнувся король.

- Безсумнівно. - підморнув Фландір. - Хто ж піде проти такого сильного короля?

Арден ступив вперед на помості й люди стали закидувати його оберемками польових квітів. Якусь маленьку людську дівчинку висадили з натовпу на поміст і вона боязко простягнула квіти великому і страшному королю. Арден схилився і взяв їх від дитини, від чого натовп ще більше став вигукувати “Хай живе король Арден”. Та серед того натовпу була ще одна фігурка, яка ані не кричала, ані не вигукувала.

Іві стояла в своєму дорожньому плащі осторонь і дививлась на того, кого так давно не бачила. Вона щойно прибула до Айдейлу, зовсім вибившись із сил. Одне лише небо й вітер знали яким довгим був її шлях. Як вперто вона боролась із стихією Шипчастих Гір. По правді кажучи, Іві навіть не знала чи виживе, карабкаючись скелями, будучи обмотаною мотузками, карабінами й іншим туристичним спорядженням. Але той вітер свободи, який відчула Іві, вийшовши з порталу, нагадував їй що саме цього вона завжди й хотіла. Вдихнувши його на повні груди, дівчина тоді взялась іти вперед, згадуючи чого її вчили цілий рік в школі альпінізму, який вона так “раптово” стала відвідувати. Вона завжди знала, що повернеться, вона готувалася і тепер вона була тут.