19. Додому.

То був ранній квітень, коли Арден та Іві висаджувались на коней біля замкової конюшні. Сонце ще не так давно встало, а Іві уже сиділа на Швидкому в своєму новому плащі. Вона взагалі здивувалась, що Швидкий тут, в Аркрейні, але виявилось, що кінь був подарунком королю Ардену від дарелайців. Дівчина лягла на шию коню й ніжно гладила його, згадуючи скільки ж їм прийшлось разом пережити. 

- Готова їхати? - з викликом в голосі запитав король.

- Завжди готова! - радісно відповіла Іві.

- Тоді доганяй! - кинув Арден, пришпорюючи коня.

Іві намагалась не відставати від Ардена на його бойовому й могутньому коні, але це було майже неможливим. По-перше, Іві не знала дороги, бо король вів у зовсім іншому напрямку від замкових воріт. По-друге, Арден був майстерним вершником, а кінь його швидшим за Швидкого. Король час від часу збавляв хід, щоб дати Іві фору. 

Двійко вершників доскакали до чорного виходу з замкового муру, вийшли за нього, а тоді понеслись по безкінченних луках. Трава була ще низькою, сонце ніжним, а весняний вітер шелестів у вухах і розтріпував коси дівчини. Серце Іві ожило, наче відчуло давно забутий смак свободи. Не вистачало тільки її лука за спиною.

Арден дивився як вітер ніжно гладить Іві по обличчю, а тоді зливається з її косами, наче вони одне ціле. Він бачив як кінь під її тілом ринеться полетіти, наче вони вдвох з Іві й справді могли це зробити. Він розглядав вогонь в очах Іві й думав про те, що був геть божевільним, коли гадав що цю жагу до свободи можна справді стримати за стінами Аркрейну. І хоча це він був драконом, та народженою літати була саме вона.

Вони летіли безкінечними полями хвилин з двадцять аж поки Арден не став сповільнювати коня, а потім і зовсім зупинив його. Король спустився на землю й підійшов до Іві, щоб спустити її, але дівчина сама хвацько зістрибнула. Король лиш жартома закотив очі. 

Іві не мала гадки куди і чому вони прийшли аж поки Арден не підвів її до краю виступу й Іві зрозуміла. Ті довгі луки, по яких вони скакали на конях, закінчувались протяжним і глибоким обривом. Вони стояли на вершині скали. Там, внизу, далеко-далеко від них, розкинулось невідоме Іві місто, а на горизонті виднівся гірський кряж. Теплий вітер підіймав коси в повітря.

- Неймовірна красота… - прошепотіла Іві, вдивляючись в далину.

- Гарніше, ніж в Дарелаї? - жартома запитав Арден.

- Можливо… - цілком серйозно відповіла Іві.

- Те місто, яке ти бачиш, драконяче. - показав рукою король. - А ось тут, прямо під нами, колись теж було поселення, але його вже давно нема.

Іві поглянула собі під ноги й побачила як високо вони стоять. Голова запаморочилась, в легенях забракло повітря. Іві інстинктивно схопилась за лікоть Ардена.

- Іві, з тобою все добре? - стурбувався король, дивлячись на зблідлу дівчину.

- Так-так, - поспішно відповіла Іві, відходячи подалі від прірви. - Я просто висоти боюсь.

- Висоти? - здивувався король. - Чекай, то це тому ти так погано виглядала на повітряному човні?

- То це таки був ти? - і собі здивувалась Іві. - Я ж знала, що то була не просто тінь.

- Я пролітав, щоб побачити тебе. - зізнався Арден. - То ось чому ти була така бліда і так вчепилася в борт човна. Я думав, тебе ребра болять. Чекай, а як ти тоді зістрибнула з Мосту в Каньйон? Там ж було так високо.

- Я не мала виходу. - потиснула плечима Іві.

- Ти не перестаєш мене дивувати, Іві. - серйозно відповів король. - Для дракона взагалі дивно, що хтось може боятися висоти. Але в такому випадку в мене є для тебе погана новина, Іві. Тобі прийдеться полетіти на мені.

- Що? Як на тобі? Куди? 

- На Шипчасті Гори, звичайно ж. - пояснив очевидне дракон. - Чи як ти думала, ми дістанемось туди? Сама ж бачила, що людині там не пройти. 

- Я думала, ти знаєш іншу дорогу. Можливо можна… 

- Іві, мила, ти приручила драйнів, ти билась із каргами. Зрештою, ти самотужки вижила в незнайомому тобі світі, то хіба тобі не під силу осідлати дракона? - запитав лагідно Арден, дивлячись на нею з усією ніжністю. - Та я хотів поговорити не про це. Ти здорова, Іві. Цілком і повністю. Я більш, ніж впевнений, що хвороба більше не повернеться.

- Справді? І більше ніяких ритуалів? - запитала з надією Іві, але водночас в голосі пробриніла нотка розчарування.

- Більше ніяких ритуалів. - підтвердив Арден, загортаючи їй пасмо за вухо, від чого Іві зніяковіла. - Тепер ти можеш повернутися додому.

- Дякую. - щиро сказала Іві, дивлячись на Ардена. - Дякую, що змусив тоді жити. І за те, що погодився повернути мене.

- Завжди будь ласка. - всміхнувся король, а тоді враз посерйознішав. - Але є ще дещо, що ти повинна знати перед своїм від'їздом і що може повпливати на твоє рішення відбувати чи ні. Я побачив це ще тоді, коли вперше лікував тебе. Не говорив, бо не хотів ще більше лякати. Ти й без того була переляканою. 

- Арде, не тягни. - попросила стурбована Іві.

- Гаразд-гаразд. - наважився король. - Коли я вперше лікував тебе, то побачив, що в тобі щось не так. В тобі були вплетені нитки чужої магії і я довго не міг розгадати чиєю вона була аж поки не вийшов сам на себе. Я став розбиратися і побачив неймовірне. Твоє життя, Іві, виявилось продовженим мною. Тобі ж двадцять чотири, правильно? Але насправді, волею магії, ти стала на один життєвий щабель зі мною і житимеш ще стільки ж, скільки можу прожити я. 

- Але ж як? Ти змінив мене поки лікував? - Іві не знала чи злитись, чи дивуватись.

- Та ні ж, Іві. Кажу ж тобі, я побачив ще тоді, коли лише почав лікувати. - пояснював Арден, схилившись до дівчини. - Та і я не міг б таке зробити, не в моїх силах. Це арка, яка звязала нас, розділила моє життя на двох. І це логічно, бо як б тоді ми мали жити разом, якщо твоє життя таке коротке? Тоді я дивувався як пра-дракони могли вибрати мені людську пару, але тепер все стає на свої місця. Тепер ти такого ж віку як і я. Принаймні магічно, що дає тобі шанс на довге життя.