16. Назад.

Люди з Дарелаю раділи, що нарешті дійшли. Ціла армія гвардійців, що стали великим табором за межами селища, зустрічала свого короля. Арден, йдучи на Швидкому на чолі усіх вітав свій народ. Колона прямувала всередину поселення. На головній площі їх уже чекали. Простий народ радів і вигукував: “Хай живе король!”. Вони раділи, розуміючи, що якби впав Дарелай, наступними були б вони. Король зістрибнув із Швидкого, а тоді легким рухом спустив зовсім розгублену Іві. 

- Вітаю Вас, Ваша Величносте! - старий й грубенький голова даного села підбіг до короля й низько вклонився. - Ми до Ваших послуг.

- Мій королю. - перед Арденом схилив голову незнайомий гвардієць, який мав високий чин. - Усе готове. Що накажете робити?

- Збирайте поранених і відносьте до човнів. - скомандував Арден.

- Ви не залишитеся, Ваша Величносте? - голова села тріпотів перед королем.

- Ні, як і Ви. - відповів поважно Арден, а тоді обернувся до народу. - Вітаю вас! Я хотів б прибути сюди за кращих обставин і з кращими новинами. Усі ви знаєте, що нам вдалось відбити напад каргів. - на цих словах народ почав радісно кричати. - Але це може бути ще не кінцем. Дарелай заповнений ядучим димом, який рано чи пізно всядеться, а потім розвіється. Що буде після цього нам невідомо. Можливо карги прийдуть відібрати те, що не змогли взяти перший раз. І останнє, що я б хотів - це щоб мій народ постраждав. Ваш дім занадто близько до Дарелаю, тому вам усім прийдеться тимчасово виселитись. Ті, хто мають друзів чи родичів, можуть піти до них, а хто не має куди податись, того чекатимуть в Айдейлі. Вози і підводи уже готуються, щоб відправити вас. А тепер, доблесні жителі Дарелаю, звертаюся до вас. Ви бились мужньо і пройшли довгий шлях. Усі ви втратили свій дім, тому Айдейл чекатиме вас. Ми прийматимемо вас як удома стільки, скільки потрібно буде часу для відновлення Дарелаю. Чоловіки та жінки, які ще мають сили, прошу чекати вас на підводи й відправлятися з місцевими жителями до Айдейлу. Та для поранених ця дорога може бути критично довгою, тому для них ми прислали повітряні човни, якими вони відправляться до Айдейлу негайно і якнайшвидше отримають допомогу та спокій, на котрий заслужили. 

Місцевий народ осів, очевидно, очікуючи зовсім не таких звісток від короля. А от дарелайці зраділи, почувши що їх не кинуть напризволяще. Площу заполонив гамір. Усі стали кудись хаотично іти. Іві боляче штовхнули в поламане ребро і дівчина поморщилася.

- Іві, люба, ходімо зі мною. - нізвідки взявся Іглен й взяв дівчину попід руку, допомагаючи йти.

Вони двоє пробиралися крізь хаотичний рух людей й Іві навіть в голову не прийшло спитатися куди ж вони йдуть. Після останніх днів спокою й переважної тиші, Іві знову поринула у вир міського галасу, та тільки була невпевнена чи готова вона до цього. Голова розколювалась від шуму.

- Ось ми й прийшли. - сказав Іглен, підводячи дівчину до дивної конструкції. 

Перед нею стояв справжнісінький човен, хіба що без весел і з вищими бортами. До нього всередину зносили й заводили поранених. Навколо стояло ще з десяток таких човнів. Іглен м’ягко підштовхував Іві пройти всередину.

- Я здатна їхати сама! - вперлась раптом дівчина, зрозумівши куди її привели. - Я поїду разом з вами!

- Іві, ти ледве на ногах стоїш. - сказав Іглен, кривлячись. - В мене вже рука відвалюється тягнути тебе на собі.

- Іглене, але ж ми завжди були разом. - мало не благально заговорила дівчина. - Я не можу Вас покинути. Я більше нікого не маю, тільки Дарелай. 

- Іві, люба. - Іглен розчулено глянув на неї. - Я не хочу позбутись тебе, а лише допомогти. Твоя рана тяжка і якщо тобі десь місце, то на цьому човні. І глянь всередину, хіба там не дарелайці, з якими ти разом так відчайдушно билася? Іди до них, Іві, їдь в Айдейл. Я знайду тебе. 

На цих слова Іглен підпихнув Іві до човна, а гвардієць-дракон, що грузив його, вхопив дівчину попід руки, щоб витягти наверх. 

- Небо святе, а цю дитину як поранили? -  пробубнів він собі під ніс, садячи дівчину на лаву. 

Іві оглянулась. Навколо були люди й кілька драконів. Хтось лежав, хтось сидів, як вона. Іглен махав їй рукою з-за борта й розвернувся, щоб піти геть. Іві раптом встала й направилась до виходу. Ще мить і вона б спустилася, та прохід несподівано загородив Фландір.

- Ти повинна залишатись тут. - твердо сказав він.

- Це він підіслав тебе? Ти шпигував за мною? - прошепотіла зі злістю Іві. - Він обіцяв відпустити мене, коли довезе. 

- І він відпустить. - ствердно кивнув головою Фландір. - Але ти ще не доїхала. Він обіцяв довезти в безпечне місце, тож краще сядь у човна й відправляйся до Айдейлу. 

- Ти не можеш мене змусити. - процідила крізь зуби Іві.

- Іві, краще тобі сісти. - доброзичливо сказав Фландір й підхопив дівчину, яка ледь не впала від раптового болю в ребрах. - Він сказав, що якщо ти відмовишся, то йому прийдеться самотужки нести тебе. А в лапах дракона не так зручно, просто повір мені. 

- Це я пам’ятаю… - зітхнула Іві, пригадуючи каньйон.

- А ще він просив передати… - Фландір на мить зам’явся. - Йому шкода, що він не встиг як слід попрощатися. 

Іві здивовано глянула на Фландіра, але нічого не відповіла. Дівчина вивільнилася з його рук і повільно пройшла до свого місця. Виглядало що в неї однаково не було іншого вибору. 

Коли човен забився під зав’язку, гвардієць-дракон зійшов із нього. Ще мить і поруч з човном стояв уже жовтогарячий величезний дракон. Люди навколо розійшлись і дракон став несамовито розмахувати крилами. Коли його масивне тіло нарешті піднялось в повітря, він вхопився своїми пазурами в борти обабіч човна й підняв його вверх. Іві вчепилася в лаву. На її нещастя, вона сиділа біля борту й краєм ока могла бачити як земля віддаляється, а потім і зовсім зникає. Якби вона виглянула, то змогла б побачити яким крихітним стало село, але Іві не мала відваги зробити це. Натомість дівчина панічно хапала ротом повітря, від чого її ребра починали страшенно сильно боліти.