14. Ну привіт.

Дракони летіли швидко, вітер був попутнім, але король Арден усеодно вважав це занадто повільним. Чим ближче він підлітав до Дарелаю, тим більше він боявся того, що побачить там. За цей час карги мали б уже давно розповзтись за межі того забутого всіма краю. Вони все летіли й летіли, але каргів не було видно. Короля це дивувало, але не могло не тішити. Лише тоді, коли дракони були майже на місці, король зрозумів, що карги так і не вийшли за межі Дарелаю. Коли ж вони нарешті прибули, Арден зрозумів чому.

Він дивився з висоти пташиного польоту на поле бою й не міг повірити у те, що бачить. Люди і драйни бились разом, наче не було тих довгих літ ворожби. Вони усі були виснаженими, а судячи по кількості мертвих тіл, бій тривав уже надто довго. Каргів було набагато більше. Але союзники все ще билися. Разом.

Король не став марнувати більше жодної секунди й подав заклик до бою. Дракони пірнули вниз. Поливати вогнем було важко, бо бій був таким щільним, що легко було б зачепити своїх. Тому дракони заходили з ворожого тилу й кропили праведним гнівом своїх ворогів. Карги верещали, згоряючи заживо. По центрі поля бою впав перший, підбитий гарпуном, дракон. Арден бачив як карги миттєво, наче за командою, на нього накинулися і стали роздирати своїми кліщами. Першого не стало.

Раз за разом дракони пірнали донизу, проріджуючи ряди каргів, від чого люди і драйни стали битися відважніше. Карги відступати не збиралися. І раптом в гущавині бою, між скелею і муром, Арден побачив те, що ніколи не очікував знайти тут. На завеликому для неї коні, уся в бруді й чужій крові, самотньо боролася за своє життя маленька й тендітна дівчина. Вона випускала стріла за стрілою, відбиваючись від ворогів, як раптом її стріли закінчилися. Кінь її став задкувати. 

Іві уже стала прощатися з життям, карги наступали, як раптом чорна крилата тінь впала на них з неба, розмазуючи червоних істот своїм хвостом по стінах муру. Ще мить і чорний дракон розвернувся до Іві спиною й випустив такий стовп вогню на лави ворога, що навіть дівчині стало нестерпно гаряче. Іві піднесла голову догори, щоб ковтнути повітря, але натомість ледь не вдавилась, побачивши ще одну напасть. Небо над нею стало яскраво червоним.

- Гей, доблесний воїне, не підкинеш мене поближче до фортеці? - гукнув король Арден, що вже стояв на своїх людських двох.

- А як же крила? - раптом запитала Іві, геть не розуміючи що відбувається.

- Бачиш той дим над собою? - вказав вгору король Арден, уже поспішаючи до дівчини. - Він висить метрів п’ять над нами і якщо я торкнусь до нього, то вже довіку буду лежати каменем.

- Він вбиває? - жахнулась дівчина.

- Паралізує. - поправив король. - Назавжди. А якщо я вирішу піти в драконячому вигляді пішака, то карги вмить роздеруть мене на шмаття. Піший дракон для них легка здобич. А піший король просто дарунок долі. То як щодо підкинути? Знайдеться місце для твого рятівника? Я не хотів б підганяти, але зараз на нас злетяться роззлючені моїм вогнем карги і…

- Залазь давай швидше. - перебила Іві, начхавши на формальності і перипетії чотирьохрічної давності. Там, серед поля бою, це все було уже неважливим. 

- Тоді сунься дозаду. - скомандував король, перекидаючи ногу через коня.

- Взагалі-то це мій кінь і я…

- Так буде легше, просто повір мені. - кинув через плече король, вмощуючись зручніше. - Тримайся міцніше, Іві! Ми йдем напролом!

Арден пришпорив Швидкого й той рвонув з місця так сильно, що Іві аж відкинуло назад. Дівчина інстинктивно обхопила за талію короля. Попереду лежав хаос із каргів, які ледь оговтались від вогню і кидались як ошалівші бджоли, намагаючись хоч якось згрупуватись. Король пустив коня галопом, витягнув свій довгий меч і вступив в бій. Він прорубував шлях між ворогами, наче то були для нього лише м’які іграшки. Кров бризгала на всі сторони. 

- Королю, дай мені ножа! - крикнула Іві, яку ледь не зачепило гострим лезом карга іззаду, але в ритмі шаленої бійні король не почув. - Ардене! Арде, чорт забирай!

- Арде? - чоловік на мить оглянувся і навіть зміг кинути блискавичну посмішку прямісінько серед битви.

- Ножа дай, кажу! - крикнула Іві. - Свій загубила, а стріли закінчились!

- Візьми в мене за поясом! - крикнув Арден, попутно рубаючи чергового карга. 

Іві без жодної секунди роздумів залізла під плащ королю і намацавши руків’я, витягнула кинжал. Дівчина якраз вчасно підоспіла, бо тут же викинула руку вверх, захищаючи плече Ардена від каргівської клешні. Відрубана кінцівка карга звалилась додолу.

- То був лише один! - крикнув король. - Ми ще не квити!

Швидкий мчав між червоного поля, а король і дівчина відбивались від численних атак з усіх боків. Ряди каргів помітно рідшали. Прикриваючи один одного, вони змогли вирватись із оточення й побачили перших людей.

- Відступаєм і формуєм ряди! - раптом командним тоном закричав король так, що його голос прокотився громом.

Арден віддавав накази, попутно рубаючи нечисть. Раптом Іві зрозуміла, що вони вже не мчать до фортеці, а описують велику дугу. Люди й драйни, котрі залишались позаду них, повільно змикали ряди. З подивом Іві відмітила, що з неба над димом давно уже пропали дракони. Та як тільки вона побачила світловолосого королівського радника, який летів назустріч на коні, вона зрозуміла, що дракони, як і їхній король, опустилися донизу. 

- Зімкни ряди, Фландіре! - крикнув король, плескаючи свого радника по плечу. - Будемо видворяти цю нечисть.

- Бачу, ти вкрав коня? - пожартував завжди життєрадісний Фландір. - Навіть із вершником. 

- Його мені, власне, й треба повернути. - відповів король, направляючи Швидкого в сторону фортеці. - Зімкни ряди, Фландіре! Я зараз повернусь!

Кінь помчав до фортеці, перестрибуючи через мертві тіла. Їхати було нескладно, враховуючи, що за спинами захисників не було уже жодного карга. Іві вчепилась у спину Ардену.

За лічені хвилини Швидкий приніс своїх вершників до фортеці. Арден зупинив коня неподалік від переднього двору. Іві жахнулась. Увесь двір був всипаний пораненими. Люди, драйни і навіть дракони в людській подобі. Жінки та діти бігали поміж ними, намагаючись допомогти.