13. Смертельний танок.

Король Арден втомлено тер переносицю, звично сидячи за своїм письмовим столом. Навпроти нього сидів його вірний друг та радник, Фландір, з котрим він вже кілька годин намагався дати лад невідкладним справам. І ось щойно вони нарешті завершили. Фландір задоволено відкинувся на спинку стільця.

- Я думав, ми ніколи не справимось. - потягнувся Фландір.

- І не кажи. - погодився король.

- Після такого я б не відмовився від келиха чогось міцного. - промурчав Фландір. - Ти як дивишся на таке? Чи ти йдеш до Евеліни?

- Нема потреби називати Мірабеллу Евеліною, коли нікого з сторонніх нема. - нагадав король.

- Пробач. - винувато почухав потилицю Фландір. - Завжди забуваю. Я ж більшість часу проводжу на публіці, от і звиклось вже якось. До речі, як вона там?

- Не знаю. - чесно зізнався король.

- Ти б провідав її. - порадив друг. - Це вже яку по рахунку дитину вона втратила? Мабуть, вона дуже побивається.

- Я був у неї, Фліне. - відповів король. - І віриш ти чи ні, але побивань я не побачив. Не встиг я поріг її покоїв переступити, як Мірабелла накинулась на мене і зажадала тут же зробити їй нову дитину. 

- Можливо так вона переживає…

- Та не схоже, друже. - король і собі відкинувся на стільці. - Так, вона переживає, але точно не за дітей. Розумієш, я вже б давно спинився пробувати. Я і так слабо вірив у цю затію, а після першого викидня я зрозумів що це точно безнайдійно. Але Мірабелла, вона наполягала щоб ми пробували знову і знову. І в нас або й зовсім нічого не виходить, або виходить і закінчується ось так. Тут і дурному зрозуміло в чому проблема, але Мірабелла так відчайдушно хоче прив’язати мене до себе дітьми, що не може спинитися. 

- То може поговори з нею? - запропонував Фландір. - Ну, знаєш, скажи що не збираєшся її нікуди відправляти. Приділи їй належний час, врешті решт.

- Перестань, Фліне. - махнув рукою король. - У нас з Мірабеллою, а точніше з її батьком, є чіткий договір і любов туди не входить. Я плачу їм таку кількість золота, що Мірабелла взагалі нічого вимагати не може. Я сам заварив цю кашу, коли захотів спробувати завести з нею дитину. Не треба було навіть починати, бо тепер вона ходить за мною по п’ятах і вимагає то влаштувати бал, то піти на променад, то ще щось. Мені вже це остогидло, Фліне, і я, знаєш, що собі думаю? Треба це завершувати. Як тільки вона поправиться, я одразу ж відселю її. Моя літня резиденція буде цілком підходящою для Мірабелли. Там гарна природа, пришлю їй цілу купу фрейлін. Нехай буде приїжджати сюди і виконувати свої функції підставної королеви, якщо треба буде, а решту часу нехай собі живе там.

- Думаєш, так буде краще? - поцікавився Фландір.

- Для мене так точно. - усміхнувся король.

- Раз ми вже про це заговорили, то я тут подумав, Арде… - невпевнено затягнув Фландір, але король його обірвав.

- Я не шукатиму її. 

- Але це ж по-дурному виходить. - обурився Фландір. - Ти вже чотири роки безуспішно борешся за те, щоб завести нащадка, але при цьому знаєш що десь по твоєму королівству ходить та, яка точно зможе подарувати тобі їх. 

- Я дав їй своє слово, Фліне, і я за жодних обставин не стану порушувати його. - спокійно заявив король.

- Але ж вона потрібна тобі, Арде. - майже благально мовив Фландір. - Вона потрібна королівству. Так, ми вже знаємо що Евеліна, тобто Іві, зовсім не з простих. Але можливо ти зможеш поговорити з нею, домовитись якось. Останнього разу ви зі скрипом, але ж домовились.

- О так, вона не з простих. - усміхнувся король, згадуючи той пакунок з речима, які Іві не взяла. - Найвідчайдушніше створіння, яке мені доводилось бачити. І по-своєму хоробре. Хоробре, але все ще божевлільне.

- Знайди її, чуєш? - розійшовся уже не на жарт Фландір. - Вона потрібна нам як ніколи. Рада уже давно перешіптується за твоєю спиною, сумніваючись в твоїй владі. Їм потрібен не просто сильний король, а король, що залишить нащадка. Ти ж знаєш що буває з королівствами, коли трон залишається нічиїм.

- Ну, раз ти так наполягаєш, то так і бути, скажу тобі. - розпрямився король Арден і подався вперед. - Я не мій батько і навіть не мій брат, щоб так відчайдушно триматись за той кусок каменю, що називають троном. Я ніколи не хвилювався за трон, я завжди хвилювався лише за королівство і його добробут. Тому мені байдуже буду королем я чи хтось інший, якщо він буде достойним правителем. І ти правий, Фландіре, я не хочу міжусобиць, які можуть статись, якщо мене не стане. І я, як поки ще цілком законний та беззаперечний король, маю право, про яке всі забули, бо ним давно вже ніхто не користувався. Право передати трон. Тому, мій любий друже, я раджу тобі якомога швидше почати пошуки своєї майбутньої дружини. Бо що то буде за король без королеви? 

- Ардене… - лиш змогло вирватись в приголомшеного Фландіра.

- Я не так тобі хотів розкзкати про це, Фліне. - зізнався король, підводячись із свого місця. - Гадав, що це буде гарним подарунок до твого весілля, але так як свою пару шукати ти не спішиш, а лиш лякаєш мене радою… 

- Я не прийму його, Ардене. - твердо сказав Фландір і собі встаючи. - Ти законний король. Твій рід був королівським з незапам’ятних часів. Ти єдининй, хто зміг втримати в купі це королівство. Такого короля як ти більше ніколи не буде, ти не можеш зректись, а я не можу прийняти.

- Боюсь що ні в мене, ні в тебе не буде іншого вибору, друже. - гірко всміхнувся король Арден. - Якщо колись справи стануть гіршими і рада захоче мене змістити, то я передам королівство тобі. Або ж якщо я навіть доправлю до глибокої старості, то трон дістанеться твоїм дітям. Не наділило мене небо милістю й нащадками, та мені був посланий найкращий радник і найвірніший друг. Кому, як не тобі, я зможу довірити все, що в мене є? Я, звичайно, не хотів б дожити до того часу як мені прийдеться тебе звати своїм королем, але краще вже тебе, аніж когось іншого. - договорив Арден, а тоді міцно обняв свого ошелешеного друга.