11. Прощавай.

Іві сиділа на спині у одного з драйнів, що мчали в напрямку Великого Каньйону. Король Нареліон пропонував дівчині залишитись у безпечному місці, у таборі, та Іві відмовилась. Вона знала більше, ніж Нареліон. Знала за чим прийшов Арден і що з пустими руками він не піде. І знала що точно не збирається ставати між двома королями. Це було б несправедливо по відношенню до драйнів, котрі її прихистили, нагодували й обігріли. Жодного разу вони не запитали чому ж король шукає її, жодного разу не поцікавились коли ж Іві нарешті піде. 

Коли попереду стало пробиватися слабке світло узлісся, драйни сповільнили свій хід. Жовті листочки сипались із склепіння, ранішні пташки тихо тягнули журливу пісню. Драйни повільно підходили до узлісся. 

Для Іві це місце було незнайомим. Зовсім не тут дівчина перетнула кордон. Найбільшою відмінністю був широчезний та глибокий розкол в землі, котрий і називали Великим Каньйоном. Він був настільки глибоким, що у нього вмістилось б кілька девятиповерхівок. Дівчина невільно ахнула. Тієї ночі, коли вона стрибала через нього, вона й гадки не мала над якою висотою летіла. І хоча в тому місці каньйон був вузьким, та все ж залишався глибоким. 

Та найбільше Іві лякало те, що вона бачила там, на іншому боці. У бойовому спорядженні там стояла ціла армія драконів. Вона з легкістю могла сказати що ті чоловіки були драконами, бо усі як один були схожими на свого короля. Сам же король Арден стояв на чолі й тримався за руків’я чорного меча, котрий висів у нього на поясі. Цього разу він був у справжній бойовій броні, а не такій, в котрій він виступав перед жителями Айдейлу. Єдиним, що відділяло Іві від короля людей та драконів, був тоненький, вигнутий дугою, міст, що тягнувся від краю до краю каньйона. Іві затрусило.

Драйни зупинились й Іві повільно злізла на землю. За мить вона уже стояла оточена чорними каптурами. Король Нареліон якийсь час дивився на інший берег, наче оцінював ситуацію, а тоді обернувся до дівчини.

- Тобі краще зачекати тут, Іві. - повільно мовив король, обдумуючи щось. 

- Але король Арден хотів бачити мене… - налякано відповіла дівчина, обхоплюючи себе руками.

- І він вже побачив. - Нареліон був вперше таким похмурим і навіть злегка страхітливим. - Якщо ти гадала, що я просто так видам тебе, то помилялась. У тобі більше драйни, аніж в усіх людях та драконах королівства разом взятими. А драйни своїх не кидають, Іві.

На цих словах Нареліон розвернувся й попрямував до Мосту. Те саме зробив Арден на іншому боці. Королі повільно наближались один до одного, аж поки не зустрілись посередині. На затіненій частині стояв король Нареліон, високий, чорний і по-справжньому моторошний, а на освітленій частині зупинився король Арден, кремезний, широкоплечий і лютий, як голодний звір. Ніхто не чув їхньої розмови, ніхто не знав чи вона взагалі є, бо королі нерухомо зависли над прірвою. Струни натягнулись.

І так тривало хвилин з десять, як королі розвернулись і попрямували в зворотньому напрямку. Іві беззвучно видихнула. Сподівань на те, що Нареліон змусить Ардена відпустити її, було обмаль, та десь глибоко вони жевріли маленьким вогником. Король драйн підійшов до Іві. На іншому березі витріщалось кільканадцять лютих поглядів і лише  один невблагано обпікав.

- Я намагався залишити тебе з нами і був майже впевненим, що доб’юся свого мирним шляхом. - почав король Нареліон, схиляючись до дівчини. - Та ти не говорила, що є його дружиною, Іві…

- Пробачте, Нареліоне. - у дівчини покотилась перша сльоза. - Спершу не говорила, бо ви виставили б мене тієї ж митті, як почули б це. А пізніше не говорила, бо хвилювалась за драйн. Розумієте, якби він дізнався, що ви навмисне переховували його, як він вважає, дружину, то дуже розлютився б. А так ви переховували всього лиш людину, просто Іві.

- Розумно. - погодився Нареліон, киваючи головою. - І відважно. Та я почув слова, котрі хвилюють мене. Ти мала необережність сказати, що лише король Арден вважає тебе дружиною. А я маю необережність спитати чому так не вважаєш ти.

- Мене ніхто не запитував. - чесно зізналась Іві. - Ніхто не давав вибору. Як я можу прийняти те, що сталось без моєї згоди? Якась арка зв’язала нас і зробила мене заручником ситуації.

- А ще нас, драйн, називають звірами. - Нареліон скрушно похитав головою. - Зізнаюсь тобі настільки чесно, Іві, наскільки то могла б зробити лише ти. Я не хочу відпускати тебе, принаймні не так. Моє серце воліло б довіку носити тебе на власній спині з табору до табору, від краю до краю Темного Лісу. Я бажав б показати тобі кожен куточок нашого дому і слухати тебе аж до того часу, поки твоє серце не перестане битися. Та хочеш ти цього чи ні, та арка, про котру ти згадувала, зробила тебе вкрай важливою для королівства Ардена. Я, звичайно, можу сказати, що не віддам тебе. Король Арден, як справжній дракон, кине мені виклик і захоче випалити Темний Ліс аж до тла. І я невпевнений чи зможу протистояти йому довго, бо маю зізнатись, що вже давно не бачив настільки могутнього дракона на чолі королівства. Цілком ймовірно, що я не переживу цей бій, як і більшість драйн, як і мій син. Та якщо…

- Я не хочу цього! - впевнено сказала Іві, дивлячись в темноту під каптуром. 

- Іві... - скрушно протягнув Нареліон і потягнувся рукою до дівчини.

- Найменше чого я хочу, так це щоб хоч один драйн постраждав через мене. - Іві раптом набралась відваги і випрямилась. - Ви прийняли мене попри все. Ви не побоялись відкрити мені свій світ і я ніколи не забуду цього. Драйни - це найдивовижніше, що мені доводилось бачити і я хотіла б щоб так воно й залишалося. Живіть мирно у своєму краю, а я зроблю те, що маю. Зрештою, Нареліоне, Ви обіцяли королю Ардену, що відпустите мене зі своїх земель, та ви не гарантували йому, що я доберуся живою до його королівства, чи не так?

- Іві, воно не вартує того… - почав король, але дівчина перевала його.

- Я не можу повернутися до Ардена. - твердо мовила вона, але сльози зрадливо текли по щоках. - Не хочу повертатися і не буду. Я також не можу залишитись з вами. Я не пробачу собі, якщо наражу драйн на небезпеку. Тож у мене є лише один вихід і я прийму його з відвагою. Хіба не так б вчинив справжній драйн, обираючи між неволею і війною хоч і коротку, але свободу?