3. Королівська дилема.

Король Арден нервово ходив туди-сюди по своєму кабінету. Його важкі чоботи відбивали рівний такт, від чого його ще більше починало дратувати усе навколо. Хаотичні думки короля перебив звук дверей, що прочинились. В дверному проході показалось обличчя усміхненого Фландіра.

- Наречений нервує?

- До дідька, Фліне! - гаркнув Арден. - Що дізнались?

- Ми вже биту годину допитуємо бідолашну і я можу заприсягтись власною головою - вона не шпигун і не підстава від ворогів. - Фландір, задоволений собою, розтягнувся у посмішці.

- З чого така впевненість? - недовірливо запитав король.

- Ця дівчина не знає нічогісінько.

- Якби я був шпигуном, я б саме так і говорив!

- Та ні ж, Арде, вона насправді нічого не знає. - Флін розслаблено звалився на крісло навпроти письмового стола й продовжив, - Евеліна не знає найпростіших для нас речей. Ти б бачив її лице коли вона почула про драконів. Що найсмішніше - вона не повірила в їх існування, я це відчув. Хто серед наших зміг б не чути про драконів? Щоб зрозуміти, що дівчина не тутешня, можна просто послухати як вона говорить. Вона розмовляє словами, котрі ми не знаємо. Більше того, ми не знаємо їхніх значень. Ось, наприклад, енектрика чи елетрика, добре не запам’ятав. Вона каже що це якась річ, яка передає світло з вітру чи води по металу аж до людських осель. Уявляєш собі?

- Може вона якась хвора? - король раптом зупинив свій марш і звів брову.

- Вона не хвора, Арде. - майже лагідно посміхнувся Фландір. - Вона не з нашого світу. Ти й сам це знаєш, сам бачив портал.

- Так, але той портал могли створити звідки завгодно. - король ніяк не бажав прийняти реальність. - Навіть хтось із наших ворогів, будь-хто із нашого світу.

- Та перестань, хіба ти бачив щоб хтось вмів таке робити? Ця наука давно забута, а Евеліна випадково втрапила в портал, який був давним давно створений нашими предками. Та тільки як ми не здогадувались про його існування в самому серці нашого королівства… - Фландір задумався, а тоді його очі миттєво посвітлішали. - Та він ж там завжди був, Ардене! Хіба ти не пам’ятаєш історію графа Креліона, що був братом короля купу літ тому? Його дружина появилась точно так само нізвідки, хоча сам граф писав, що вона з’явилась із світла прямісінько під аркою. Йому ніхто не повірив тоді, але ж ми обоє бачили одне й теж, Арде. Цей портал стояв там віками, а ми й не здогадувались!

- Мене дивує твоє захоплення, Фландіре. - король на лиці був незмінно похмурим. - Портал, що віками, як ти кажеш, сидить у нас в тилу, і ним може скористатись будь-хто. Та я цю проблему вирішу згодом, відразу ж як розберусь з дівчиськом. 

- А що з нею розбиратись? - легко звів плечима Фландір. - Здається, долею випадку усе вже вирішено.

- Нічого не вирішено! - король Арден так сильно гупнув кулаком по столу, що Фландір ледь не впав від несподіванки із крісла. - Наше королівство зараз під великою загрозою! Війна стоїть на носі, а знать тільки й чекає як поперти мене із королівського трону. Наче вони не розуміють, що саме це й дасть слабину перед нашим спільним ворогом! І саме в цей час появляється це дівчисько, наче в мене й без неї проблем немає!

- Ти дивишся не з того боку, королю. - Фландір випрямив спину й впевнено глянув королю в очі. - Можливо саме це дівчисько, як ти кажеш, і є твоїм порятунком. Знать уже давно переконує простий нарід в твоїй непридатності. І твої невдалі спроби знайти дружину тільки погіршували твоє становище, але тепер ця проблема вирішена. Королівське весілля - от що закріпить тебе на троні й відкине усі чутки назавжди. А коли ти підкріпиш це ще й королівськими нащадками, у ради не буде ані найменшого шансу.

- Про яких нащадків ти говориш, Фліне? - король лютував. - Вона людина! Людина! Та ще й до того ж дитина!

- Їй дев’ятнадцять. - між іншим підмітив Фландір. - По наших мірках це мізер, але для людей це якраз найкращий вік для виношування дітей.

- А що скаже королівство? - король наче й не хотів слухати свого радника. - У короля-дракона жінка це людське дитя. Куди там до зміцнення статусу, це лише похитне його!

- Заспокойся, Ардене. - Фландір раптом посерйзнішав і навіть підвівся. - Як твій офіційний радник маю сказати тобі, що ситуацію уже не змінити, тому варто думати як вийти з неї. Так, дружина-людина в короля це щось абсолютно нове для нашого королівства, але хіба не ти увів цілу купу нововведень, не боячись осуду? Зрештою, ти забуваєш що твоє королівство складається не лише із драконів, а й з людей. І їх навіть набагато більше. Це весілля - це те, що нам зараз вкрай необхідно. Це я тобі як твій радник говорю. А як твій друг скажу лише одне: не впусти свого шансу. Хіба не ти уже більш ніж століття як шукаєш собі дружину? То не змарнуй вдачу, що так несподівано звалилась тобі на голову.

Евеліна зовсім не пручалась, коли сторожа обережно взяла її попід руки й стала вести довгими сходами догори. Дівчина відчайдушно намагалась знайти бодай якісь ознаки того, що все навколо несправжнє, та все було марно. Із кожною секундою Евеліна переконувалась у зворотньому. Коридори, по котрих її вели виглядали справжнішими, ніж думка що вона спить. Гобелени на височезних стінах пахли пилом, а смолоскипи віддавали слабким теплом. Люди, що зустрічались по дорозі, були одягнені в обладунки, як і її провідники. Справжні обладунки, що брязкали при найменшому русі! Кожна мить і кожен крок підносив Евеліну до розуміння, що це реальність.

Коли ж Евеліну нарешті відвели до покоїв, її останні надії розбились на друзки. Там, за величезним вікном, виднілися мури й трав'янисті пагорби у західному сонці, а за ними далеке місто, що загорялось вогниками. Зовсім чуже місто. 

Дівчина не пам’ятала скільки простояла отак, дивлячись вдалечінь і намагаючись зрозуміти бодай щось. Легке покашлювання позаду відірвало Евеліну від вікна. З подивом дівчина відмітила, що позаду неї зібралось чимало людей й усі величезні чоловіки.