9

9.1.

Почався ще один тиждень наповнений семінарами. Вова як завжди проспав першу пару, а тому коли прийшов на другу – коридор був переповнений студентами. Одні у паніці сиділи з папірцями та судомно повторювали завчений текст, інші (переважно хлопці) – перекидалися рюкзаками, заради забави. Хлопцю хотілось побути хоч трохи далі від цих криків, а тому сів біля краю стіни. Він намагався вчитатися в видрукований матеріал, як раптом почув:

– Та ти що?! Не брешеш.

– Ні трохи. Мені як Влад розказав як вона сиділа під дощем, поряд з трасою.

– І? – нетерпляче запитала дівчина.

– Коли він до неї підійшов раптом кинулась на нього кидатися, почала звинувачувати…

– Просто жах, – видихнула співрозмовниця.

– Я аж прозріла. Виявляється і не помічала, як дівчинка з’їхала з глузду, – мовила Ліза.

– Та і я ніколи за нею не спостерігала такого.

Вова відволікся від матеріалу та сам того не розуміючи, почав ловити кожне слово дівчат.

– А ти не пам’ятаєш як вона кидалась на тих, хто нишком пив на парах, а то і вживав, після смерті Богдана?

– Ну да. Вона ж тоді ледь до смерті не забила пацана, який підсадив Бодю на якусь фігню.

– І це теж.

– А що Влад казав?

– Що вони з Матвієм питалися відтягнути її від стовпа, а та впилась руками та кілька ходить не відчіплялась від нього. Все ридала і ридала.

Дівчата замовкли на декілька секунд, тому що повз пройшов викладач. А потім співрозмовниця Лізи спитала:

– А ти ще з нею, будеш спілкуватися?

– Та навіщо мені та придуркувата Аня. В мене ж є ти.

І тут хлопець прозрів. Весь цей час вони говорили про неї. Як би останні декілька днів він не відганяв від себе думки, що Аня ніколи не буде з ним, але все і всі нагадували про неї.

– Ооо, Качаровський. Я якраз йшла до твоєї методистки, – голосно промовила викладачка, побачивши хлопця.

– І я радий вас бачити, – з долею сарказму сказав хлопець.

– Якщо ти та далі не будеш ходити на мої пари – ніколи не побачиш диплом бакалавра. Це я тобі обіцяю.

– Алла Володимирівна, ви ж знаєте мою ситуацію.

Жінка невдоволено цмокнула:

– Ти гірше Горзова. Проте той хоча б помічник адвоката. А ти просто прикривається своїм “соціальним статусом”.

– Ви жорстокі, – холодним голосом мовив Вова.

– І буду ще гірше, якщо ти за десять днів не перездаси всі пропущені лекції та семінари.

– Знущаєтесь? Це цілий тиждень з дому не входити та бути як вони.. – він скривився і кивнув в сторону купки першокурсників, які носами були в книжках.

– Десять днів.

Опісля жінка переможно усміхнулася та зайшла до себе.

Продзвенів дзвінок на пару. Коли хлопець заходив у кабінет, в кишені задзвенів телефон.

“Сумував?” – красувалось на екрані та поряд усміхнене фото Ані.

Вова навіть не відкривши повідомлення, сунув телефон назад.

– Привіт, – до хлопця підсіла Ліза.

Вона поважно поправила зачіску і нахилися до нього. Потім прошепотіла:

– Ти ж не проти моєї компанії, правда?

– Немає настрою.

– Нічого, я тобі підніму, – дівчина пройшлась рукою по стегну хлопця.

В цей момент у кабінет зайшла викладачка.

– Я так розумію це всі? – вона пройшлась поглядом по студентах. Коли помітила Лізу поряд з Вовою, то здивовано підняла брову, буквально на секунду.

– Так, Алла Володимирівна, – сказала дівчина з першої парти, що цуценячими очима дивилась на неї, – вам скласти список відсутніх?

– Угу.

Практично цілу пару викладачка ставила найскладніші питання лише Вові, намагаючись загнати його в глухий кут. Але хлопець був явно проворніший. Завдяки своїй логіці знаходив відповідь на кожне її питання. Після кожної правильної відповіді вона стискала губи та удавала ніби в її немає нічого складного. 

Коли ж Вова не знайшов у голові відповідь на чергове питання, вона переможно усміхнулась:

– У вашій голові пусто, Качаровський, потрібно було відвідувати лекції.

Хлопець ж одними губами промовив: “Стерво”.

В цей момент якраз продзвенів дзвінок, тому Вова схопив свій рюкзак і вилетів з аудиторії. Він семимильними кроками зійшов на перший поверх. 

– Чекай! – за ним бігла Ліза.

– Що? 

– Вона дурна. До всіх прогульників докопується.

– Байдуже.

Дівчина заправила локон волосся за вухо:

– Мені теж. Може пішли вип’ємо кави?

– Та ну.

– В “Котах” сьогодні акція на випічку.

Вова відкрив двері та на нього впали промені сонця. 

– Вух, – сказав він і зняв джинсовку.

– Жаркувато. Холодна кава тут явно не завадить.

– Можливо.

Раптом почувся шум мотору. До університету під’їхали два мотоцикли. Перший водій зняв шолом. Його світле волосся впало на обличчя, тому він закинув їх назад. Вова розглядів великий ніс та пухлі губи хлопця. Коли другий водій зняв шолом то Вова відразу взнав Влада по платиновому волоссі. І пасажиркою Влада виявилась Аня. Вони залишили свої мотоцикли на стоянці та піднялися до корпусу.

9.2.

– То що ми йдемо? – запитала Ліза.

Вова поглянув на усміхнену Аню, що дражнила Матвія через довге волосся.

– Та ні. Йди сама. Може пізніше підійду.

Вова спустився по сходах корпусу та пішов зовсім в протилежну сторону. Коли він на секунду обернувся назад, то зловив спантеличений погляд Ані. Але в голові відразу з’явилася картинка як він цілує Лізу і тому хлопець поспішно відвів погляд.

Коли Вова доходив до свого автомобіля, то почув розмову двох дівчат:

– Дивись, Аня і Влад знову ходять разом.

– Можливо вони все ж зустрічаються?

– Та фіг його знає. Але між ними явно щось є.

Почувши це, Вова нахмурив брови, відкрив автомобіль та сів у нього, голосно гупнувши дверима. Дівчата що обговорювали Аню і Влада аж обернулися на цей звук. Хлопець сильно стиснув руками руль, що аж побіліли кісточки пальців.