8

8.1.

– Мені здається, чи погода ненавидить ці пари не менше, а ніж я? – мовив Вова, прикладаючи пляшку води до голови.

За вікном то бушував сильний вітер, то зривався дощ з градом. Споглядаючи за людьми, що проходили повз університету, Вові спало на думку що вони вже настільки втомилися від перепадів погоди, що навіть не розкривали парасольки.

– Можливо, – Денис сьорбав каву.

Останні кілька днів, друг ніяк не міг витягти друга в клуб. Хоч вговорив зробити тусовку в нього вдома. Було безліч випивки та безсонна ніч, програна у “Доті”. Неприємний запах від хлопців з кожною хвилиною заповнював напівпусту лекційну залу. Тому біля них ще починаючи з другої лекції (першу вони пропустили) ніхто не ризикував сидіти.

Викладач монотонно розповідала про універсальність прав людини, закріплених в Європейській конвенції. Очі Вови поволі закривалися і в якийсь момент від навіть не помітив, що голос викладачки затих. 

Хлопцю то з‘являвся, то пропадав образ Ані. В якийсь момент йому здалося що він знову торкнувся її обличчя з ніжною шкірою та невеличким рум‘янцем від спеки. Потім Вова обійняв дівчину за талію та притягнув ближче до себе.

– Качаровський! – крикнула викладач йому над вухом, – прояви трохи поваги та більше не засипай в мене на лекціях.

Жінка вдарила указкою і Вова ледь встиг забрати руки, аби на них не прийшовся удар. Він потер очі та потягнувся:

– Важка ніч була.

– Та невже. Я взагалі здивована як хлопець з таким відважним минулим як ви, так байдуже ставиться до навчання, – вона зморщила ніс і додала: – Ще і з тим… перепалом з‘являтися на навчання.

Вова голосно цмакнув і відвій голову, щоб не піймати випадково погляд викладачки.

– Молодий чоловік, у вас безліч пропусків, – ніяк не вгамовувалася вона.

– Мені все одно.

– Якщо не хочете звідси вилетіли, доведеться змінювати своє відношення до навчання.

– Ага, ага.

– Сподіваюсь ви мене зрозуміли.

– Точно, – буркнув Вова, продовжуючи дивитися у вікно.

Більш тихим голосом, щоб інші студенти не чули, вона додала:

– Якщо потрібна буде моральна допомога, можу дати номер кваліфікованого психолога.

Викладач поправила окуляри та продовжила читати лекцію.

– Ти як завжди в центрі уваги, – повз парту хлопців проходила Ліза.

– Угу, – спочатку не придав уваги їй Вова. 

Однак через декілька секунд він підбіг до дівчини:

– Стій! – гукнув він, – А де твоя подружка?

– Хто? – Ліза закліпала очима так, ніби вперше почула, що в неї є подруга.

– Блондинка, ви постійно разом.

До них підійшов Денис та поклав лікоть на плече Лізи. Дівчина оторопіла від того, як вони її оточили.

– Ааа, ну да. Та вона забила болт на навчання.

Вова примружився:

– Ти брешеш. Пам‘ятаю її ще на першому курсі. Вона ж завжди вискакувала з парти, коли викладач ставив якесь питання. 

– Відмінниця до аж до самих кісток? – поцікавився Денис

– Саме так, – потім він знову звернувся до Лізи: – І що ти там скажеш?

– Ви її знаєте гірше ніж я, – дівчина стала потроху відступати.

– Тому і питаємо. З нею щось сталось? 

– З чого ти взяв? Вона просто поїхала відпочивати.

– Та ну.

– Угу… зі своїм хлопцем, Назарієм. На Балі.

– В неї є хлопець? – тут вже здивованим був Денис.

Ліза енергійно закивала.

– Брехня. Дівчата відразу кажуть, якщо зайняті. На мотофесті нічого такого вона не казала.

– І в клубі також, – додав Вова.

– Дівчинка любить інтриги. Чого ви до мене пристали? 

Ліза розіпхала хлопців і побігла сходами вниз, на перший поверх.

– Думаєш це правда? – поцікавився Вова.

– Та фіг його знає. Мале мені нрав лякати малишок. Вони після того ще більше до мене липнуть, – Денис рукою зачесав волосся назад, – Кого наступного будемо лягати.

– Ай.

Вова махнув рукою і спустився на перший поверх. Але Лізи вже і слід простиг. 

– Щас би кофейку, бо голова взагалі не варить, – пробурмотів він собі під ніс та вийшовши з корпусу, пішов у сторону “Котів”. 

Оскільки був розпал пар в університетах, в кафе виявилось не так багато відвідувачів. Хлопець довго стояв біля прилавка, ніяк не міг вибрати, щоб це взяти перекусити. Звук дзвіночків сповістив, що до “Котів” завітали нові гості. Вова почув позаду голосний, заливистий сміх і вирішив глянути.

“Це ж та дівчина, про яку говорив Денис. І… чувак який постійно треться біля Ані,” – подумав Вова.

Він швидким шагом направився до них, маючи на меті підірвати їх ідилію.

– Тобто маєш дівчину, а сам з іншою за її спиною вертиш? – голосно запитав Вова в Ігоря.

Останній здивовано підняв брови:

– Не розумію про що ти. І хто ти взагалі такий?

– Все ти знаєш! – прокричав Вова.

– Абсолютно ні! – Ігор підняв голос у відповідь.

– Аня не достойна такого покидька як ти.

– Зачекай.. секунду… – Ігор почав гиготати. Трохи заспокоївшись він додав: – Аня? Та я знаю її все життя. Чого ти так турбуєшся за неї.

– Бо ти їй зраджуєш.

Тут в розмову в тягла дещо шокована Лілія:

– Ігор? Я правильно розумію, цей хлопець гадає що ти з нею зустрічаєшся?

– Видно так, – продовжував гиготати він.

– Ти придурок? – Вова нахилився до нього та штовхнув його у плечі.

Не витримавши, Ігор підскочив. Через секунду те ж саме зробила Лілія.

– Так стоп. Заспокойтесь.

Хлопці тим часом випалювали один одного.

– Ти, – звернулась вона до Ігоря, – сів і заспокоївся. А ти, – вказала вона нарощеним нігтем бордового кольору на Вову, – більше не смій нас зачіпати. Аня – рідна сестра Ігоря.

– І якби ти її справді хоч трохи знав, то б не кидався просто так не людей, – буркнув Ігор.

– Я… емм… напевно тебе сплутав з кимось іншим.

Вова почухав голову і швидко відійшов під парочки.