4

4.1.

На кухню спустився Ігор, а потім акуратно на високих каблуках і сама Аня. Вона була вдягнена в плаття з тисячі маленьких блискіток. Плаття було з довгими руками та відкритою спиною, а закінчувалося спідницею-сонечком. Воно чудово підкреслювало худу талію та робила ілюзію великих стегон. На ногах красувалися срібні босоніжки на каблуку.
– Та ти прям принцеска, – скрикнула Ліза та підійшла до подруги.
Аня дещо засоромилась, а Ігор задоволено відповів:
– Це моя заслуга, – та поплескав себе по грудях.
Дівчата одночасно закотили очі та засміялися. Брат нахмурився, але лише спитав:
– Вас підвезти?
– Взагалі ми думали замовити таксі, – Ліза пихнула Аню у бік, і остання опісля додала: – але якщо не важко – завези.
– Давайте не як в минулий раз, о’кей? – спитав вслід батько.
– Все буде чудово татусь, обіцяю, – вона чмокнула чоловіка у щоку, – не чекай нас, лягай спати.
Поки Ігор грів машину, дівчата стояли, обійнявшись.
– Мені здається, чи на перегонах був хлопець з нашого курсу.
– Хто саме? – з цікавістю запитала Аня.
– Блондинчик в джинсовці. Здається він шукав свого друга.
– Хм, а я думала чого лице у нього таке знайоме.
Ліза з виразом повного шоку подивилась на Аню:
– То ти також його зустріла? Вову?
– Не знаю як його звали, – Аня відкинула волосся назад, – але його друг, ще той козел, намагався вкрасти в мене мотоцикл.
– Всмислі? І я тільки зараз про це дізнаюсь? – Ліза штовхнула подругу в бік.
– Нічого особливого. Просто два придурки. А про що ти хотіла поговорити?
Ліза притиснула телефон до грудей та почала щасливо тараторити:
– Кароче, я все взнала. Його звати Вова Качаровський. Вчився в 18 школі. Живе десь і в її районі. Він вчився на заочному факультеті, але йому прийшла повістка, – Аня хотіла перебити подругу, але зрозуміло що її вже не зупиниш, – тому він перевівся до нас в групу. Вчився з нами на першому курсі. В четвертій групі – найбільш відсталій, – Ліза на секунду задумалась, а потім продовжила, – тепер мені розуміло чому я його не відразу впізнала. До речі, його друг Денис Горзов – перевівся до нас з Національного юридичного університету в Харкові. Єдине що я не знайшла – причину переводу. Але скоро і це дізнаюсь, – дівчина задрала носа, явно задоволена собою.
– Ага, це точно. А ти не…. – Аня не встигла договорити, тому що Ліза знову перебила:
– А цей Денис нічого такий. Може замутиш з ним? Будемо парочками ходити.
Аня удала що її нудить й Ліза голосно засміялась:
– Все, я поняла. Сильно достав?
– Ще раз його побачу – вдарю.
– Досить пліткувати, – Ігор відкрив пасажирські двері, – залазьте всередину.
Ліза як завжди мовчки всілась на переднє сидіння.
– Ліз, я хотів, щоб поряд все ж їхала сестра, – коректно зауважив Ігор.
Дівчина насупилась і вже хотіла сказати якусь насмішку, як раптом:
– Нічого страшного. Все одно мене від твоїх парфумів нудить.
Ігор несхвально покачав головою. Але більше не став докоряти сестрі. Лишень як справжній джентльмен посадив Аню в автівку.
– Що будемо слухати? Дорога ж не близька.
Вулиця Мельників проходила вздовж Вишневого озера та Подільського парку. Вдень Ані подобалась ця вулиця. Вона в будь-яку пору виглядала пишно та розкішно. Але ввечері – ставало надзвичайно небезпечно на вулиці. Лишень того року 3 місцевих дівчат обікрали та одну мало не вбили. Тому дівчина ніколи не знала – як це – йти пішки додому літом, босоніж по асфальту, після шаленої вечірки.
Батько завжди настоював: «Або кажи, щоб Ігор тебе забирав, або ж на Опті Бізнес». За роки життя в місті, Станіслав Борисович вивчив кожного таксиста бізнес-класу та ніколи не переживав за дівчину.
Ліза швидко вставила аукс у свій телефон. І на всю машину заграли пісня Елджея. Ігор скривив лице. Він звик до груп по типу AC/DC та Survivor. Він часто жартує про те, що улюблений серіал надав  йому хороший музикальний смак.
– Я хочу тебя на 360, все остальные на проводе повисят. Я хочу тебя на 360, все остальные на проводе повисят, – співала Ліза в повний голос, поки мимо на повній швидкості пролітали маленькі будиночки.
Декілька крутих поворотів та перехресть – й Ігор під’їхав до Eclipse. Навколо будівлі вже зібрався натовп, який бажав потрапити всередину. Маскаради, які влаштовував цей бар – були найпопулярнішими подіями кожного літа.
Ліза побігла до знайомих охоронців, щоб вони пропустили їх без жодних проблем.
– Доганяйте, – крикнула вона.
Брат схопив сестру за руку:
– Чекай, треба поговорити, – промовив він льодяним голосом.
“Мда-а-а, зараз почне читати нотації,” – подумала Аня.
– Анно, – почав він, – чому ти їй постійно піддаєшся? Коли ви разом, ти завжди йдеш на поступки. Ти навіть зі мною такого не робиш, – Ігор насупив брови.
– Ой, не вигадуй, – відмахнулася Аня та пішла до входу у клуб.
Брат спочатку мовчки слідкував за сестрою, але потім махнув рукою та подумав: “Вона ж без мене знову в’яжеться в якусь фігню” та пішов слідом за дівчатами. 
Завдяки знайомствам Лізи вони без проблем потрапили до вестибюля клубу. Маскарад був у самому розпалі. На вході в основну залу була черга з невеликої компанії набраних до чортиків дівчат. Вони косо поглянули на образ Ані та жадібно розглядали Ігоря. Дівчину це завжди дратувало, але тепер справді розізлило:
– З дороги, дурепи.
Вона розтовкла дівчат які стояли найближче до дверей, поправила волосся і якраз в цей момент охоронці відчинили вхід до зали. Блискавки на платті під різноколірним світлом засяяли, приваблюючи погляди практично усіх чоловічої статі у залі. Аня якраз лукаво посміхнулася та спустилась на сцену. За мить біля неї з’явилося не менше п‘яти чоловіків з пропозиціями скласти компанію. Але дівчина лишень зміряла їх зневажливим поглядом.
Коли позаду з‘явилася Ліза, то її брови були опущені, а нижня губа випнута і зімкнута з верхньою губою.
– Ти як завжди. Вмієш привернути до себе увагу, – прошепотіла вона.
– Не вигадуй, – мовила Аня та засміялась, – ти зараз почнеш танцювати та всі чоловіки в залі будуть твоїми.
– О-о, це якраз моя улюблена пісня, – Ліза як дурна почала скакати під пісню Елджея. 
Аня також намагалася поводитися більше розслаблено, але постійно відчувала ніби її хтось так і хоче пропалити поглядом. Дівчина поки танцювала постійно розглядала по сторонах, намагаюсь вичислили – хто ж це. Але її так і не вдалось. Раптом у неї в сумочці вібрує телефон. Дівчина дивиться на екран та різко блідніє:
– Чорт. Я забула сказати Назарію де я, – Аня схилилась до подруги, намагаючись перекричати музику.
– Ага, окей, – мовила Ліза дивлячись на чорнявого хлопця в компанії друзів. Він танцював найбільш розкуто. І своєю енергетикою притягував дівчину до себе.
– Скоро буду.
– Я теж, – повідомила Ліза та почала потроху танцювати у бік хлопця.
Вийшовши на вулицю, Аня стала судомно шукати у списку контактів номер. Шукаючи, вона подумала про себе: “Ми ж навіть не спілкуємось практично”. Але все ж вирішила набрати номер.
Один, два, три довгих гудки. На четвертий все ж на іншому кінці почулося хмільне:
– Альо.
– Ем, привіт. Я тут забула сказати. Ми з Лізою пішли в клуб.
– Знову?! – Аня відставила телефон від вуха аби не оглухнути.
– Не злись котя. Ти ж знаєш як для неї важливо щоб я була поряд, – у відповідь почулося голосне цьмакання, – з нами Ігор. А він точно до мене нікого лишнього не підпустить.
Зависла тиша.
– Ладно, – вилучено мовив Назарій, – всьо я занятий, не мішай.
– О’кей, подзвоню, коли приї… – почулися гудки.
Аня тихо зітхнула. Останні пів року таке спілкування стало нормою.
– І довго ти будеш це терпіти? – промовив знайомий голос позаду. 
– Все ти знаєш, – роздратовано мовила дівчина та бухнулась на лавку.
– Сестричко, ти не вмієш вибирати оточення, – Ігор присів поряд та почав гратися запальничкою. – Чому поряд з тобою завжди такі токсичні люди?
– А най-най токсичніший в нас ти, – Аня щільно стиснула губи.
Раптом в їх розмову встряг третій. Це був брюнет з чорною маскою вовка.
– Здається дівчина не рада твоїй компанії, – мовив хлопець поправляючи волосся.
Слова брюнет привели Ігоря в ступор.
– Взагалі то я… – почав брат, але сестра його грубо перебила.
– Да, тобі тут не раді. Позаду дівчина з якою ти був у минулий раз.
Ігор миттєво повернувся. Аня мала рацію. Серед дівчат у фатах стояла вона, неземна Лілія. Як тільки сестра зрозуміла, що брат знайшов поглядом дівчину то додала:
– Йди. Хоч перестанеш мене мучити.
– Не будь така певна, – прогримів Ігор, але все одно пішов геть.