Розділ 47. Відлуння Космосу

Наступного дня я знову була в університеті разом із Юрією. Та цього разу разом із нами ходила й Адріана. Окремих занять по магії крові не було, тому вона здебільшого навчалася самостійно.

Не щастить тим, чия магія настільки рідкісна, що немає кому навчати.

Загалом день минув майже так само, як і минулий. Лише одна подія вирізняла його з-поміж інших — якийсь студент ляснув долонею по капелюху Адріани, від чого той з’їхав їй на обличчя. Мабуть, він би ще сказав їй щось образливе після цього, але я швидко стала між ним та Адріаною.

Було дуже весело спостерігати, коли він вирішив оглянути моє тіло крізь одяг, використавши магічний зір. Він робив це так, наче в покарання та висміювання, щоб інші це бачили. Але ще веселіше було від того, як усі навколо засміялися, коли його знудило просто собі під ноги. Навіть використовувати фізичну силу не довелося, він сам себе принизив. Тепер я захищала й Адріану, і нехай усі про це знають.

— Адріана під моїм захистом, — промовила я, відштовхнувши від себе студента, який досі стояв, схилившись до підлоги, від чого той упав у залишки свого сніданку. Я ж звернулася до всіх, хто стояв навколо: — Знайте своє місце.

Маю визнати, що мені сподобалося приниження цього нахаби. Тому я навіть не приховувала самовдоволеної посмішки. У відповідь я отримала погляди, повні ненависті та здивування. Мабуть, мої останні слова зашкодили їхній гордості, але мені було байдуже. Моє життя настільки нудне, що я вже навіть готова шукати собі проблеми. Правда, лицар за цим хлопцем не ходив, а отже, дуелі не буде.

— Дякую, — почулося від Адріани, якій насправді було байдуже на те, що зробив той студент.

Те, про що ми з нею розмовляли, вона все ж розповіла Юрії. І, як я й думала, це її зацікавило, і вона пообіцяла допомогти, але пізніше. Цього дня Юрія збиралася відвести Ігоря до якогось мага, що славився своєю лікувальною магією та дорогими послугами. Як колись і задумувалося, вона хотіла виправити його хворе серце.

Якщо з тілом людини щось не так із народження, то звичайна лікувальна магія тут не допоможе. Як додатково пояснила вона, тут доведеться змінити пам’ять тіла. Я майже нічого не зрозуміла, та головне, щоб з Ігорем усе було добре.

До маєтку Юрії з нами прийшла й Адріана, щоб почитати необхідні їй книги. Я не стала її відволікати, і натомість пішла до Бернарда, який щось записував на листі паперу в саду. Як виявилося, він писав своєму знайомому на тему ремонту мого будинку.

— Скільки це все займе часу?

— Більше, ніж спершу планувалося, — відповів він, перевіряючи написаний текст. — По всій Євіанні відбувається дещо дивне, і це завадить працювати у дві зміни: вночі небезпечно.

— Що саме? Монстри почали з’являтися? — запитала я, добре розуміючи, що подібне було очікувано. 

— І це теж, думаю. Та зараз у всіх на слуху те, що міські безумці зовсім подуріли. Щось змушує їхній слабкий розум зовсім казитися. Через це… кх…

— Не бійся називати свою господарку безумною, Бернарде, — сказала я, відреагувавши на заминку лицаря-слуги. — З нею все буде добре. Зелені спалахи не зводять її з розуму. Ми були поруч із Великим лісом, і це особливо не впливало на неї.

— Так, сильно сподіваюся, що все буде добре, — кивнув він без особливої віри.

— До речі, щось відомо про події в тому лісі? Туди імператор посилав паладинів Ліри, а отже, в замку намагаються щось дізнатися, — поцікавилася я.

— Якщо імператор та його наближені щось і знають, то не кажуть нам. Паніка тільки завадить жителям міста, особливо в нашій частині, бо тут і так усі досі не оговталися від масової страти корупціонерів та різного роду порушників закону. Тому я нічого такого не знаю, і ніхто не знає.

— А що ти думаєш про імператора Патрокла? — запитала я, спостерігаючи за тим, як Адріана виходить із будинку та йде до нас.

— Він молодий, але розумний та хитрий, — відповів Бернард і поглянув на найвищу частину замку, що здавалася такою недосяжною. — Це гарний імператор, але в нього, як мені здається, занадто великі амбіції.

— Бернарде, — промовила Адріана. — Чи траплялися тобі у Вищому Місті чоловіки з блідою шкірою?

— Це дивне запитання, пані Адріано, — задумавшись, сказав Бернард. — Бліда шкіра завжди в моді Вищого Міста, тому так можна описати майже всіх.

— Вона має на увазі особливо блідих, — сказала я, здогадавшись, чого хоче Адріана.

— Так, і він особливо не з’являється вдень, — додала вона. — Має показуватися лише вночі.

— Вибачте, пані Адріано, але я вже занадто старий, і вночі віддаю перевагу сну, — відповів він. — А тепер прошу мене вибачити, я ще маю зайнятися ремонтом будинку Діани.

Бернард пішов, і я залишилася з Адріаною, що оглядалася по сторонах. У руках вона тримала якісь записи, мабуть, узяті в бібліотеці Юрії.

— Навіть не намагайся знайти вампіра, оглядаючись серед ясного дня, Адріано, — сказала я їй. — Єдине незвичне, що тут можна побачити, — це сусідку, яка завжди ходить голою по своєму двору.

— У цьому немає чогось незвичного, — відповіла вона та поглянула на мене. — У тебе є час, щоб прогулятися зі мною? Думаю, я знаю, де можна знайти того вампіра.