Розділ 39. Від ночі до ночі

Я прокинулася від того, що відчула на собі чийсь погляд. Він був прискіпливим і, наче, важким. Розплющивши очі, я побачила Юрію, яка сиділа на ліжку і посміхалася. Хитра й задоволена посмішка, але, схоже, їй подобалося бачити мене в чиїхось обіймах.

Мабуть, її настрій був би не таким добрим, якби вона не спала під час навідування до мене Тарії. А от Ігор не спав, удаючи, що й очей не стуляв уночі. Але я добре пам’ятала, як він уже сопів у той час, коли мав бути на варті. Не можна йому довіряти таку роботу. Він надійний, але перед сном у нього справжня слабкість.

— Нам пора, — промовила я і підвелася.

Спати на підлозі може й тепліше, ніж на землі, але й твердіше. Тіло трохи нило від цього, проте загалом я почувалася добре. І, судячи з вигляду, Юрії теж було непогано — давно її такою веселою не бачила, як останнім часом. Навіть моя кров їй більше була не потрібна.

Цікаво, що відбувалося в її розумі, коли демон ледь не вирвався з неї? Потім потрібно буде поцікавитися.

— Що таке? — запитала вона, мабуть, через мій прискіпливий погляд. — У мене щось з обличчям?

— Так, воно в тебе занадто задоволене, — кинула я у відповідь і стала збирати речі до сумки.

— Я сходжу перевірити коней, — промовив Деян і вийшов за двері.

Мала визнати, по ньому й не скажеш, що вночі щось було. Думаю, таємниці зберігати він уміє добре.

— Зачекай, — промовила я вже до дверей, після чого пішла за ним, перейшовши на шепіт. — Там може бути небезпечно. Пам’ятаєш, Тарія казала про це?

— Що ж, ще одна людина при зброї не буде зайвою, — підморгнув він у відповідь.

Вийшовши до зали корчми, ми не помітили нічого особливого. Усього лише п’яні чоловіки валялися тут і там, а серед них, так само без тями, лежала й істота, що все ще носила чуже обличчя. У її довгих руках був кухоль і пляшка.

Мабуть, не тільки в людей бувають проблеми з випивкою. Та що дивно, корчмар, що мовчки щось робив за одним зі столів, усе ще не вбачав в тій істоті монстра. Більшість учорашніх випивак зникли, мабуть, пішовши у справах. Схоже, воно навіть під час сну могло підтримувати свою ілюзорну магію. От би Юрія так добре вміла контролювати свій вогонь, поки ми ходили степом.

— Воно п’яне і спить, — сказала я Деяну, знаючи, що він слабо розрізняв ту істоту.

В ту ж мить двері до корчми відчинилися, і звідти з’явився чоловік із закривавленим обличчям. Та правильніше буде сказати, що він був без обличчя. Він розгублено дивився навколо своїми очима, якими навіть моргнути не міг. Погляд хаотично блукав залою, навіть на мить не зупиняючись на чомусь.

— Хто я такий? — жалісливо промовив він, після чого продовжив іти до нас. — Ви знаєте, хто я такий? Як мене звати!?

Вмить моя рука опинилася на зброї, і ми з Деяном розійшлися в сторони, пропускаючи між собою безликого чоловіка. Корчмар також, завмерши наче блідий камінь, спостерігав за тим, як чоловік повільно крокував до непритомної істоти.

— Не подобається мені це, — прошепотів Деян, і одразу після цього безликого охопило якесь безумство.

— Це я тут на підлозі? — він зупинився перед істотою, що вкрала його обличчя та, схоже, і спогади. — Паскудо! Чому ти виглядаєш як я!? Віддай моє обличчя!

Він почав бити ногами чудовисько так сильно, як тільки дозволяли його сили, поки воно не почало прокидатися. Удари розбудили істоту, але, схоже, не були болючими — вона сильна, це точно. Спершу, навіть не зважаючи на побиття, істота виглядала спокійною. Але це тривало тільки до миті, коли один з ударів не прийшовся на обличчя, яке злетіло, наче зірвана маска. По очах корчмаря я зрозуміла, що ілюзія розвіялася щойно тільки це сталося. Він безмовно підійшов ближче, кліпаючи очима так, наче сподівався, що йому це просто ввижається.

— А що за!? — закричав власник корчми, тікаючи з усіх ніг. Але довга рука потвори за мить вхопила його за ногу та зламала її, після чого потягла корчмаря до себе. — Допоможіть!

Я переглянулася з Деяном. Не думаю, що хтось із нас двох міг би назватися доброю людиною, тож наші перші думки були очікуваними — забиратися звідси якомога скоріше, не рятуючи корчмаря.

Проте потвора не збиралася відпускати тих, хто побачив її справжній вигляд. Взявши корчмаря за ноги та піднявши його майже до стелі, вона розірвала його навпіл, після чого вдарила безликого, який влетів у стіну та нарешті замовк.

Тих, хто все ще не прокинувся після п’янки, вона порозтоптувала, навіть не давши їм можливості отямитися. Вона була дуже швидкою, і ми б не втекли, не кажучи вже про те, що не пішли б без Юрії та Ігоря.

— Крі-крі-крі, — почувся звук із її комашиної голови, яка до цього ховалася за чужим обличчям.

Вона взяла стіл і кинула в мене, я навіть не встигла зреагувати й ухилитися, опинившись на підлозі.

Сильна та швидка, але ми мусили щось робити. Відкинувши стіл, я побачила, як Деян із трудом відбивав удари її рук своїм мечем, постійно відступаючи. Руки чудовиська тепер були з довгими кігтями, які видавали металевий звук при кожному ударі.

Зачекавши, поки Деян відступить із потворою достатньо далеко, щоб у мене була можливість непомітно зайти зі спини, я спробувала атакувати. Не зупиняючись ані на мить, я протаранила всією вагою істоту в спину, виставивши вперед есток. Проте тварюка вчасно розвернулася, змахнувши рукою так, що я вже думала, мене навпіл переб’є. Есток не влучив у неї, а я відлетіла назад та вдарилася об стіну, ледь її не пробивши.