Розділ 25.5. Сестра Крипти Тіа

З погляду Тії

Ця ноша, у вигляді підлеглої імператора та її друзів, сильно сповільнювала мене. На додачу, мої сестри впорались зі своїм завданням — знайшли підхожих дітей, а мені так і не вдалось отримати жодної для моєї Богині. Лише ганебне виправдання невдачі, у вигляді монет, буде моїм доказом вірності Крипті.

Та в мене ще була можливість знайти чорнооку та чорноволосу дівчинку на землях Об’єднаних Князівств, і я обов’язково нею скористаюсь як тільки доведу цих трьох до Ладомиру. Закон зобов’язує мене захищати та допомагати чистокровним імперцям, але ця сама імперка, разом  зі своїми друзями, чиї імена я досі не запам’ятала, постійно самі створювали собі проблеми.

Вперше я побачила їх в одному із сіл, через очі одного з воронів. І вже тоді одна із них, що не була людиною, так по-дурному наблизилась до невідомої мені, але дуже могутньої, істоти, ризикуючи померти. І це саме вона мені пізніше сказала, що боїться смерті. Нехай і не людина, але дурість у неї була людська. Іншого ж разу вони отруїли свій розум, і мені довелось їх рятувати. 

Навіть тепер, коли чистокровна повинна була бути поруч, щоб я могла її захистити, вона вирішила спати в іншому місці, прирікаючи мене цим самим на дурні питання тієї істоти, що тепер спала в сусідній кімнаті.

Це дуже дивна істота, маю визнати, адже не так часто можна зустріти когось, хто бачить духів померлих. Вона про це нічого не каже, але я відчувала її погляди на них. Цих духів безліч на землях князівств, чого майже не зустріти в Імперії, де їх швидко знищують, полонять, або відправляють туди, куди вони й повинні були потрапити після смерті.

Ці троє просто жахливі попутники й, хвала Крипті, минулої ночі, поки вони спали, повз проїхали паладини Ліри. Добре, що вони не помітили нас, адже я б не змогла знаходитись поруч із такою гидотою, якби вони вирішили приєднатись до нас хоча б на годину.

Але через мою відразу до них, я втратила можливість передати чистокровну їм. Це б звільнило мене від деяких проблем, але моя ненависть до Ліри сильніше за будь-що інше, крім любові до Крипти, звісно ж.

Але що дивно, так це те, що серед паладинів була і Мірая, що повинна була виконати якесь завдання біля Великого Лісу, і цього разу від неї не смерділо Лірою, а навіть навпаки, відчувався солодкий запах Древньої Крипти. Я впізнала її лише за довгою косою та великим мечем, адже обличчя її приховував шолом.

Я особисто знала Міраю, і ми неодноразово бились одна з одною раніше. Та тепер наш храм змушений був терпіти примирення із такими, як вона.

Але якщо повернутись до важливіших проблем, то одна із них все ж вирішилась завдяки знайденим коням. Тепер ми могли пришвидшитись і скоріше досягти Ладомиру. Цією новиною зі мною поділилась та істота, чому я навіть зраділа настільки, настільки здатна у своєму віці. Вона ж сама спала не настільки довго, щоб дати мені спокій, і вже за якийсь час знову вийшла до мене у вітальню. 

Я відчула як вона подивилась на мене, наче знову хотіла подіставати мене своїми запитаннями, але це не тривало довго, і вона мовчки почала збирати свої речі та одяг. Зібравши майже все, вона знову поглянула на мене та взяла до рук, здається, бурдюк. Після цього вона стала позаду мене, мабуть, щоб я не відчула, що вона там робила. Та я не мала зору, і мені не потрібні очі для того, щоб знати, чим вона займалася за моєю спиною. Вона закотила рукав та порізала себе ножем, після чого почала наповнювати бурдюк своєю кров’ю. Її кров була густою та мала дивний запах, і здалося мені, що має мати зовсім інший колір. Все ж кольори я майже не розрізняла після того дня, коли вирізала собі очі та присягнула Крипті. Дивно, та втрата крові на неї не впливала, і скоро посудина була наповнена доверху.

— Тіа, — звернулась вона до мене, після чого витерла бурдюк ганчіркою та закрила його пробкою. — Передай це Юрії та скажи, що я люблю їх обох, але мені потрібно дещо зробити самій. 

Вона протягнула мені свою кров, і я вже хотіла вказати їй пальцем, щоб вона поставила її осторонь. Але те, що я відчула від цієї крові, змусило мене взяти цей бурдюк до рук. Піднісши його до носа, я відчула дуже дивний і раніше незнайомий мені запах, але він був дуже приємним. Те, що було всередині, говорило до мене дивними словами, і пробуджувало в мені слабкий страх. 

— Це не зашкодить підданій імператора? — запитала я в неї. 

— Краще запитаєш у неї самою, бо я і сама не впевнена в цьому, — в її голосі відчувався страх та смуток, що робило цю істоту дуже схожою на людину. — І скажи їм, що краще нехай прямують до Євіанни без мене, а я їх пізніше наздожену. Або, якщо буде така можливість та бажання, можуть зачекати на мене в одному із сіл поблизу дороги від Ладомиру до Імперії. Але щоб в жодному разі не заходили до самого Ладомиру.

— Добре, — відповіла я їй, після чого продовжила спостерігати за тим, як в пічці гасло полум’я від вітру, що увірвався в будинок коли вона виходила.

Мені було байдуже на її долю та те, що вона зібралась робити. Та її кров, що наче жила окремо від неї, прикувала мою увагу на довгий час. Я намагалась розібрати ті слова, що чула, але так і не змогла цього зробити. Навіть спробувавши декілька крапель крові, я так і не змогла досягти у цьому успіху. 

Лише слабкий та приємний страх відчувся десь у моєму лоні, що мало лишатись мертвим протягом всього мого життя. Вперше за багато років я почала відчувати такий сильну цікавість до чогось, і я навіть не помітила як закінчилась ніч. Лише повторно відчинені кимось двері відірвали мене від крові істоти.