Розділ 25.5. Сестра Крипти Тіа

З погляду Тії

Ця ноша у вигляді підлеглої імператора та її друзів сильно сповільнювала мене. На додачу, мої сестри впоралися зі своїм завданням — знайшли підхожих дітей, а мені так і не вдалося отримати жодної для моєї Богині. Лише ганебне виправдання невдачі у вигляді монет буде моїм доказом вірності Крипті.

Але в мене ще була можливість знайти чорнооку та чорноволосу дівчинку на землях Об’єднаних Князівств, і я обов’язково нею скористаюся, щойно доведу цих трьох до Ладомиру. Закон зобов'язує мене захищати та допомагати чистокровним імперцям, але ця імперка разом зі своїми друзями, чиї імена я досі не запам'ятала, постійно самі створювали собі проблеми.

Вперше я побачила їх в одному із сіл, через очі одного з воронів. І вже тоді одна з них, яка не була людиною, так по-дурному наблизилася до невідомої мені, але дуже могутньої, істоти, ризикуючи померти. І це саме вона мені пізніше сказала, що боїться смерті. Нехай і не людина, але дурість у неї була людська. Іншого разу вони отруїли свій розум, і мені довелося їх рятувати.

Навіть тепер, коли чистокровна мала бути поруч, щоб я могла її захистити, вона вирішила спати в іншому місці, прирікаючи мене на дурні питання тієї істоти, що тепер спала в сусідній кімнаті.

Це дуже дивна істота, маю визнати, адже не так часто можна зустріти когось, хто бачить духів померлих. Вона про це нічого не каже, але я відчувала її погляди на них. Цих духів безліч на землях князівств, чого майже не зустрінеш в Імперії, де їх швидко знищують, полонять або відправляють туди, куди вони й повинні були потрапити після смерті.

Ці троє — просто жахливі попутники, і, хвала Крипті, минулої ночі, поки вони спали, повз нас проїхали паладини Ліри. Добре, що вони не помітили нас, адже я б не змогла залишитися поруч із такою гидотою, якби вони вирішили приєднатися до нас хоча б на годину.

Але через мою відразу до них я втратила можливість передати чистокровну їм. Це б звільнило мене від деяких проблем, але моя ненависть до Ліри сильніша за будь-що інше, крім любові до Крипти, звісно ж.

Але що дивно, так це те, що серед паладинів була і Мірая, яка повинна була виконати якесь завдання біля Великого лісу, і цього разу від неї не смерділо Лірою, а навіть навпаки — відчувався солодкий запах Древньої Крипти. Я впізнала її лише за довгою косою та великим мечем, адже обличчя її приховував шолом.

Я особисто знала Міраю, і ми неодноразово билися одна з одною раніше. Та тепер наш храм змушений був терпіти примирення із такими, як вона.

Але якщо повернутися до важливіших проблем, то одна з них все ж вирішилася завдяки знайденим коням. Тепер ми могли пришвидшитися і скоріше досягти Ладомиру. Цією новиною зі мною поділилася та істота, чому я навіть зраділа настільки, наскільки здатна у своєму віці.

Вона ж сама спала не так довго, щоб дати мені спокій, і вже за якийсь час знову вийшла до мене у вітальню.

Я відчула, як вона подивилася на мене, ніби знову хотіла подіставати мене своїми запитаннями, але це не тривало довго, і вона мовчки почала збирати свої речі та одяг. Зібравши майже все, вона знову поглянула на мене та взяла до рук, здається, бурдюк. Після цього вона стала позаду мене, мабуть, щоб я не відчула, що вона там робить. Та я не мала зору, і мені не потрібні очі, щоб знати, чим вона займалася за моєю спиною.

Вона закотила рукав та порізала себе ножем, після чого почала наповнювати бурдюк своєю кров'ю. Її кров була густою та мала дивний запах, і здалося мені, що має мати зовсім інший колір. Усе ж кольори я майже не розрізняла після того дня, коли вирізала собі очі та присягнула Крипті. Дивно, але втрата крові на неї не впливала, і скоро посудина була наповнена доверху.

— Тіа, — звернулася вона до мене, після чого насухо витерла бурдюк ганчіркою та закрила його пробкою. — Передай це Юрії та скажи, що я люблю їх обох, але мені потрібно дещо зробити самій.

Вона простягнула мені свою кров, і я вже хотіла вказати їй пальцем, щоб вона поставила бурдюк осторонь. Але те, що я відчула від цієї крові, змусило мене взяти посудину до рук. Піднісши її до носа, я відчула дивний, незнайомий мені запах, але він був напрочуд приємним. Те, що було всередині, промовляло до мене дивними словами й пробуджувало слабкий страх.

— Це не зашкодить підданій імператора? — запитала я її.

— Краще спитай у неї самої, бо я й сама не впевнена, — в її голосі відчувався страх і смуток, що робило цю істоту схожою на людину. — І скажи їм, що краще нехай прямують до Євіанни без мене, а я їх пізніше наздожену. Або, якщо буде така можливість та бажання, можуть зачекати на мене в одному з сіл поблизу дороги від Ладомиру до Імперії. Але щоб в жодному разі не заходили до самого Ладомиру.

— Добре, — відповіла я, після чого продовжила спостерігати за тим, як у печі гасло полум’я від вітру, що увірвався в будинок, коли вона виходила.

Мені було байдуже на її долю та на те, що вона збиралася робити. Та її кров, яка наче жила окремо від неї, прикувала мою увагу на довгий час. Я намагалася розібрати ті слова, що чула, але так і не змогла. Навіть спробувавши кілька крапель крові, я не досягла успіху.

Лише слабкий та приємний страх відчувся десь у моєму лоні, яке мало залишатися мертвим протягом усього мого життя. Вперше за багато років я відчула таку сильну цікавість до чогось, і навіть не помітила, як закінчилася ніч. Лише повторно відчинені кимось двері відірвали мене від крові істоти.