Розділ 24. Сестра Крипти

Ми планували попрощатись лише з однією людиною, але Силана не виявилось вдома, як і інших людей навколо. Та їх не довелося шукати, адже всі жителі Далекого, включаючи дітей, стояли прямо по головній вулиці, де дорога вела далі на південь, повз ліс в якому я полювала.

Вони всі щось виглядали, і ми вирішили підійти, раз нам було по дорозі. Юрія виглядала трішки смішно в накидці та мішком за спиною, але я мала визнати, що вона теж росла, нехай і залишалась схожою на дитину поруч з Ігорем та мною.

Люди стояли півколом, а  в середині був Силан, що про щось розпитував іншого чоловіка. Його обличчя не здавалось мені знайомим, та і кінь, що стояв поруч, давав розуміти, що це не один із місцевих. На коні був меч та щит, і по гербу, із зображенням воїна під деревом, стало зрозуміло, що це був посланець від князя.

Силан виглядав щасливішим ніж вчора, і мабуть, це означало, що допомога вже була близько.

Варто було поглянути на дорогу, якою ми планували піти, і цю саму допомогу вже було видно. Люди навколо раділи, але мені було не до радощів, коли побачила дещо неочікуване. Поруч із трьома десятками воїнів на конях було двоє людей, що приковували до себе увагу. Якби мені хтось сказав, що могла існувати людина близько трьох метрів зростом, я б ніколи йому не повірила, хіба що це були б слова батька чи матері. Але мої очі ясно бачили воїна в кольчузі й латах, що йшов поруч із кіньми, тримаючи в руках гігантську сокиру. Та мені не довелось чекати на відповідь, адже жінки навколо вже почали перешіптуватися:

— Князь нам богатиря прислав, — прошептала на радощах і мені одна жінка, здається навіть та, що ще вчора плювала собі під ноги як мене бачила. 

— Такі іноді народжуються по всьому Континенту, — сказала Юрія, що була єдиною, хто не дивувався такому видовищу. Її увагу більше привертала жінка, що їхала верхи поруч із богатирем. 

Поки всі воїни були одягнені в хутра та накидки, намагаючись зберегти тепло, поруч їхала жінка в легкому чорному вбранні, більше схожому на чоловіче, якщо не брати до уваги довгий поділ. На її плечах звисала дивна накидка із воронячого пір’я, що складалось у єдиний візерунок як риб’яча луска.  Все було чорним, від одягу до волосся і коня, але шкіра її була більше схожа на мою — бліда як сніг.

— Хто це така? — стривожено запитав Ігор у Юрії, що б обов’язково зробила і я за якусь мить. 

— Сестра Крипти, — спокійно відповіла вона та, вказавши мені жестом, щоб я трішки нахилилась, прошепотіла. — Як думаєш, зможемо вкрасти у них коней?

До цього мені доводилось красти хіба що яблука у сусідів, і то вони були не те щоб проти, тому таке запитання спантеличило мене. Я навіть уявити не могла на що можна було очікувати при невдачі, тому просто похитала головою у відповідь, на що Юрія із розумінням кивнула. Не варто було нам шукати проблем, хоча й мала визнати, що із кіньми нам було б набагато простіше дістатись Імперії. 

Окрім вершників позаду показались і декілька возів, схоже, із припасами. Напевно, коли Силан казав, що князю не буде діла до села, він сильно перебільшував, або просто збрехав із невідомої причини. 

Я не могла сказати, чи змогли б вдіяти щось солдати проти тієї істоти, що я зустріла вчора, але цей богатир викликав довіру, особливо його обличчя, що здавалось дуже добрим. Усі навколо, а разом із ними й ми, розійшлись в сторони, щоб пропустити вершників до села.

Першим був вершник зі списом та гербом на плащі, що казало про нього як про головного у цьому загоні. Поруч із ним пройшов і богатир, що із такої близької відстані здавався живим деревом. Оглянувшись по сторонах, він зупинився біля Силана, ледь не збивши того із ніг, мабуть, не помітивши старого. Його добре лице вмить стало нахмуреним, коли до села зайшов кінь сестри Крипти, якій, здавалось, не було місця на землях князівств.

Її очі були за чорною непрозорою тканиною, але я однаково відчула на собі її погляд. Вона точно не поступалась зростом Сестрі Міраї із паладинів, і так само викликала повагу лише своїм зовнішнім виглядом. Хоча й на відміну від Міраї від неї відчувався також й страх. В руках вона тримала довгий чорний посох, що був майже одного із нею зростом, без єдиного вигину чи деталі, що б якось вирізнялася. На вигляд він наче був повністю із металу, але вона спокійно тримала його однією рукою. Її погляд ще деякий час відчувався на мені, але як тільки вона зупинилась біля дітей, що стояли кучкуючись осторонь, її увага перейшла на них.

Поки вершинки та вози із мішками просувались до центру села, вона продовжувала спостерігати за дітьми, що налякано ховались один за одним. І схоже, побачивши щось, що шукала, вона злізла із коня та протягнула руку до однієї дівчинки, яка вирізнялась поміж інших своїм виглядом. В неї були чорні очі та волосся, а сама вона виглядала хворобливою. За запитаннями я вже хотіла звернутись до Юрії, але побачивши її зацікавлене обличчя, вирішила повторити за нею та просто очікувати на те, що станеться далі.

Між служителькою Крипти та дівчинкою швидко стала одна із жінок, напевно матір дитини. Вона мовчки, із наляканим обличчям закрила собою доньку, а по ній самій було видно, що вона не розуміла, що саме тут відбувалося.

Але не було схоже, що це здивувало, чи хоч якось могло завадити сестрі Крипти, і та легко відштовхнула жінку в сторону. Солдати, що були поруч, на це ніяк не зреагували, а лише із соромом відвертались. Але богатир не збирався робити те ж саме, і швидко зайняв місце тієї жінки. Жінка та заплакана дівчинка відійшли в сторону, сховавшись в натовпі.