Розділ 24. Сестра Крипти

Ми планували попрощатися лише з однією людиною, але Силана не було вдома, як і інших людей навколо. Та їх не довелося шукати, адже всі жителі Далекого, включаючи дітей, стояли прямо на головній вулиці, де дорога вела далі на південь, повз ліс, у якому я полювала.

Вони всі щось виглядали, і ми вирішили підійти, раз нам було по дорозі. Юрія виглядала трохи смішно в накидці та з мішком за спиною, але я мала визнати, що вона теж росла, хоч і залишалася схожою на дитину поруч з Ігорем та мною.

Люди стояли півколом, а в середині був Силан, який про щось розпитував іншого чоловіка. Його обличчя не здавалося мені знайомим, та й кінь, що стояв поруч, давав зрозуміти, що це не один із місцевих. На коні був меч і щит, і по гербу із зображенням воїна під деревом стало зрозуміло, що це був посланець від князя.

Силан виглядав щасливішим, ніж учора, і, мабуть, це означало, що допомога вже була близько.

Варто було поглянути на дорогу, якою ми планували йти, і цю саму допомогу вже було видно. Люди навколо раділи, але мені було не до радощів, коли я побачила дещо неочікуване. Поруч із трьома десятками воїнів на конях було двоє людей, які привертали до себе увагу. Якби мені хтось сказав, що могла існувати людина зростом близько трьох метрів, я б ніколи йому не повірила, хіба що це були б слова батька чи матері. Але мої очі ясно бачили воїна в кольчузі й латах, що йшов поруч із кіньми, тримаючи в руках гігантську сокиру.

Та мені не довелося чекати на відповіді, адже жінки навколо вже почали перешіптуватися:

— Князь нам богатиря прислав, — прошепотіла на радощах і мені одна жінка, здається, навіть та, що ще вчора плювала собі під ноги, коли бачила мене.

— Такі іноді народжуються по всьому Континенту, — сказала Юрія, яка була єдиною, хто не дивувався такому видовищу. Її увагу більше привертала жінка, що їхала верхи поруч із богатирем.

Поки всі воїни були одягнені в хутра та накидки, намагаючись зберегти тепло, поруч їхала жінка в легкому чорному вбранні, більше схожому на чоловіче, якщо не брати до уваги довгий поділ. На її плечах звисала дивна накидка з воронячого пір’я, яке складалося в єдиний візерунок, наче риб’яча луска. Все було до траурного чорним — від одягу до волосся і коня, але шкіра її була більше схожа на мою — бліда, як сніг.

— Хто це така? — стривожено запитав Ігор у Юрії, що я теж збиралася зробити за якусь мить.

— Сестра Крипти, — спокійно відповіла вона та, вказавши мені жестом нахилитися, прошепотіла дещо: — Як думаєш, зможемо вкрасти у них коней?

До цього мені доводилося красти хіба що яблука у сусідів, і то вони не те щоб були проти, тому таке запитання спантеличило мене. Я навіть уявити не могла, чого можна було очікувати при невдачі, тому просто похитала головою у відповідь, на що Юрія із розумінням кивнула. Не варто було нам шукати проблем, хоча я мала визнати, що з кіньми нам було б набагато простіше дістатися до Імперії.

Окрім вершників, позаду показалися і декілька возів, схоже, з припасами. Напевно, коли Силан казав, що князю не буде діла до села, він сильно перебільшував або просто збрехав із невідомої причини.

Я не могла сказати, чи змогли б щось вдіяти солдати проти тієї істоти, яку я зустріла вчора, але цей богатир викликав довіру, особливо його обличчя, що здавалося дуже добрим. Усі навколо, а разом із ними й ми, розійшлися в сторони, щоб пропустити вершників до села.

Першим був вершник зі списом та гербом на плащі, що свідчило про нього як про головного у цьому загоні. Поруч із ним пройшов і богатир, який з такої близької відстані здавався живим деревом. Оглянувшись по сторонах, він зупинився біля Силана, ледь не збивши того з ніг, мабуть, не помітивши старого. Його добре лице вмить стало нахмуреним, коли до села зайшов кінь сестри Крипти, якій, здавалося, не було місця на землях князівств.

Її очі були за чорною непрозорою тканиною, але я однаково відчула на собі її погляд. Вона точно не поступалася зростом Сестрі Міраї з паладинів і так само викликала повагу лише своїм зовнішнім виглядом. Хоча на відміну від Міраї, від неї також відчувався страх. У руках вона тримала довгий чорний посох, який був майже одного з нею зросту, без єдиного вигину чи деталі, що б якось вирізнялася. На вигляд він наче був повністю з металу, але вона спокійно тримала його однією рукою. 

Її погляд ще деякий час відчувався на мені, але як тільки вона зупинилася біля дітей, що стояли осторонь купкою, її увага перейшла на них.

Поки вершники та вози з мішками просувалися до центру села, вона продовжувала спостерігати за дітьми, що налякано ховалися один за одним. І схоже, побачивши те, що шукала, вона злізла з коня та простягнула руку до однієї дівчинки, яка вирізнялася серед інших своїм виглядом. У неї були чорні очі та волосся, а сама вона виглядала хворобливою. Я вже хотіла запитати про це у Юрії, але побачивши її зацікавлене обличчя, вирішила повторити за нею та просто чекати, що станеться далі.

Між служителькою Крипти та дівчинкою швидко стала одна з жінок, напевно, матір дитини. Вона мовчки, із наляканим обличчям, закрила собою доньку, а по ній самій було видно, що вона не розуміла, що саме відбувалося.

Але це не здивувало та не зупинило сестру Крипти, яка легко відштовхнула жінку. Солдати, що стояли поруч, ніяк не зреагували, лише з соромом відвернулися. Та богатир не збирався робити те саме й швидко зайняв місце тієї жінки. Жінка та заплакана дівчинка відійшли, сховавшись у натовпі.