Розділ 21.5 Народження Юрії

Зоряні ночі над Євіанною завжди були гарними й спокійними, особливо у Вищому Місті, де жили лише багаті жителі Імперії. Ця частина столиці кільцем огортала імператорський замок, що височів над містом як гора, яка пронизувала своїми високими вежами хмари у дощові дні. Воістину прекрасне місце для того, щоб народитись тут, а потім і померти на старості в оточенні рідних.

Будинки у цій частині міста були один прекрасніше за інший, і вони не стояли поруч один біля одного, бо біля кожного був свій невеликий сад. Бідняків із Зовнішнього Міста та Середнього, які навіть не мріяли про таке життя, сюди не пускали, а тому за високими стінами, що і розділяли багатих від бідних, вони не бачили навіть дахів цих двох та трьох поверхових будівель. 

На одному із плоских дахів лежало двоє людей, що спостерігали за зорями та роздумували про майбутнє. Ця пара часто підіймалася на дах, щоб так провести вечір, а іноді й всю ніч.

Колись давно кохання пов’язало їхні душі воєдино, що вже скоро дало свої плоди. Жінка, дивлячись на зорі та слухаючи слова свого чоловіка, увесь час погладжувала випуклого живота. Минуло вже три роки як вона завагітніла, і дитя в її лоні повільно та поступово зростало. У магів завжди так, через велику кількість магії в крові, що завала розвитку дитини. Але за ці роки не було жодного дня, щоб ці двоє пошкодували через це. 

— Еллі, що сьогодні сказала лікарка? — запитав молодий чоловік.

— Нічого нового, якщо чесно, — відповіла жінка. — Я все ще віддаю нашій дитині більше магії, ніж крові, але вона народиться здоровою. 

— Ти колись думала над тим, якого кольору будуть у неї очі? 

— Вони будуть фіолетовими, Карле, як у мене, — сказала усміхнувшись жінка, а в її очах на мить спалахнуло слабке фіолетове світло. — Я тобі колись розповідала звідки взявся такий колір очей?

— Жодного разу, кохана.

— Я тобі розповім, — сказала вона та приклала долоню чоловіка до свого важкого живота. — Колись давно, глибокої ночі, над Євіанною у небі щось спалахнуло яскравим фіолетовим світлом. Це світло майже сліпило, але при цьому виглядало настільки гарно, що знаходились ті, що не відводили від нього очей. І люди, що дивились на це світло, потім народжували дітей із такими очима. Але деякі кажуть, що не всі жінки після цього могли завагітніти, і у них той спалах забрав можливість мати дітей. Саме тому цей колір такий рідкісний, любий мій Карле. І він обов’язково передасться нашій дитині, як це завжди й буває.

— А що про це думає Лебек? Він, здається, цікавиться тим, що відбувається на небі. 

— Мій батько сказав, що це могла бути комета, але точно він не знає. Все ж це було задовго до його народження, якщо взагалі було. Часто такі казочки являються звичайними вигадками.

— Така цікава історія просто не має права бути вигадкою, — відповів чоловік, після чого вони обидва засміялись. 

За ті роки, що ці двоє жили разом, вони жодного разу не посварились. Їхні почуття один до одного завжди були сильнішими за будь-які незгоди та випробування. І навіть тепер, коли, за словами лікарів, до народження дитини залишились лічені дні, вони були впевнені один в одному як ніколи раніше.

Приходячи на цей дах, вони не лише розмовляли дивлячись на зорі, а ще й часто просто мовчали. Коли мовчання між двома людьми не приносить їм незручності, то ці люди створені один для одного. В такі моменти вони думали про завтрашній день та один про одного. Так і цього разу їхні думки були спрямовані на день, коли їхня довгоочікувана дитина з’явиться на світ та отримає своє ім’я. 

Чоловік не сказав про це дружині, але із того самого дня, коли дізнався про її вагітність, він навчався усього, що тільки могло знадобитись. Він переймався за її стан навіть більше ніж вона сама, і увесь вільний час проводив за читанням книг. Мабуть, за ці роки він і сам міг би стати лікарем та приймати пологи в інших магів. І все заради того, щоб народження дитини пройшло легко та безпечно для його коханої.

— Ніч сьогодні холодна, тому краще нам зайти до будинку.

— Так, Карле, ніч і справді холодна, але здається мені, що саме в такі ночі краще за все видно зірки. 

— Я теж так думаю, але таких ночей у нашому житті буде ще багато. 

Чоловік допоміг їй підвестись на ноги, після чого підібрав ковдру, що вони постелили, і пішов до відчиненого вікна. На їхній жаль, архітектор, що займався цим будинком, навіть не подумав про можливість того, що хтось матиме за звичку сидіти на даху, а тому не зробив туди дверей. Але в багатих будинках і вікна мали немалі розміри, а тому це не викликало незручностей. Спершу Карл хотів зайти першим, щоб подати руку дружині, але коли помітив по ту сторону відчиненого вікна служанку, що, мабуть, чекала на них увесь цей час, то вирішив довіритися їй. 

— Лаврентіє, ти вже б мала бути вдома, зі своєю сім’єю, — промовила Еллі повільно спускаючись із низького підвіконня на підлогу. 

— Якоюсь мірою ви теж моя сім’я, пані Еллі, — усміхнувшись промовила служанка, після чого поклонилась та пішла сходами на нижній поверх. 

Провівши поглядом служанку, Еллі підійшла ближче до Карла, після чого уперлась йому в груди лобом як якась кішка. Подібні вчинки розпалювали серце чоловіка ще сильніше, і він просто не міг відмовити в такому своїй дружині.

— О, любий мій Карле, здається я народжу тобі дитя раніше, ніж очікувалось, — протягнула майже пошепки Еллі.