Розділ 21.5 Народження Юрії

Зоряні ночі над Євіанною завжди були гарними й спокійними, особливо у Вищому Місті, де жили лише багаті жителі Імперії. Ця частина столиці кільцем огортала імператорський замок, що височів над містом як гора, яка пронизувала своїми високими вежами хмари в дощові дні. Справді прекрасне місце, щоб народитися і померти на старість в оточенні рідних.

Будинки в цій частині міста були один прекрасніший за інший, і вони не стояли поруч один біля одного, бо біля кожного був свій невеликий сад. Бідняків із Зовнішнього Міста та Середнього, які навіть не мріяли про таке життя, сюди не пускали, а тому за високими стінами, що розділяли багатих від бідних, вони не бачили навіть дахів цих дво- і триповерхових будівель.

На одному з плоских дахів лежало двоє людей, що спостерігали за зорями та роздумували про майбутнє. Ця пара часто підіймалася на дах, щоб так провести вечір, а іноді й всю ніч.

Колись давно кохання пов’язало їхні душі воєдино, що вже скоро дало свої плоди. Жінка, дивлячись на зорі та слухаючи слова свого чоловіка, увесь час погладжувала випуклий живіт. Минуло вже три роки відтоді, як вона завагітніла, і дитя в її лоні повільно зростало. У магів завжди так, через велику кількість магії в крові, що заважала розвитку дитини. Але за ці роки не було жодного дня, щоб ці двоє пошкодували через це.

— Еллі, що сьогодні сказала лікарка? — запитав молодий чоловік.

— Нічого нового, якщо чесно, — відповіла жінка. — Я все ще віддаю нашій дитині більше магії, ніж крові, але вона народиться здоровою.

— Ти колись думала над тим, якого кольору будуть у неї очі?

— Вони будуть фіолетовими, Карле, як у мене, — сказала усміхнувшись жінка, а в її очах на мить спалахнуло слабке фіолетове світло. — Я тобі колись розповідала, звідки взявся такий колір очей?

— Жодного разу.

— Я тобі розповім, — сказала вона та приклала долоню чоловіка до свого важкого живота. — Колись давно, глибокої ночі, над Євіанною в небі щось спалахнуло яскравим фіолетовим світлом. Це світло майже сліпило, але при цьому виглядало настільки гарно, що знаходилися ті, хто не відводив від нього очей. І люди, які дивилися на це світло, потім народжували дітей із такими очима.

— Дивно, що я раніше такого не чув, — пробурмотів він собі під ніс.

— Але деякі кажуть, що не всі жінки після цього могли завагітніти, і в них той спалах забрав можливість мати дітей. Саме тому цей колір такий рідкісний, любий мій Карле. І він обов’язково передасться нашій дитині, як це завжди й буває.

— А що про це думає Лебек? Він, здається, цікавиться тим, що відбувається на небі.

— Мій батько сказав, що це могла бути комета, але точно він не знає. Все ж це було задовго до його народження, якщо взагалі було. Часто такі казочки виявляються звичайними вигадками.

— Така цікава історія просто не має права бути вигадкою, — відповів чоловік, після чого вони обидва засміялися.

За ті роки, що ці двоє жили разом, вони жодного разу не посварилися. Їхні почуття один до одного завжди були сильнішими за будь-які незгоди та випробування. І навіть тепер, коли, за словами лікарів, до народження дитини залишилися лічені дні, вони були впевнені один в одному як ніколи раніше.

Приходячи на цей дах, вони не лише розмовляли, дивлячись на зорі, а ще й часто просто мовчали. Коли мовчання між двома людьми не приносить їм незручності, то ці люди створені один для одного. У такі моменти вони думали про завтрашній день та один про одного. Так і цього разу їхні думки були спрямовані на день, коли їхня довгоочікувана дитина з’явиться на світ і отримає своє ім’я.

Чоловік не сказав про це дружині, але з того самого дня, коли дізнався про її вагітність, він навчався всього, що тільки могло знадобитися. Він переймався за її стан навіть більше, ніж вона сама, і весь вільний час проводив за читанням книг. Мабуть, за ці роки він і сам міг би стати лікарем і приймати пологи в інших магів. І все заради того, щоб народження дитини пройшло легко та безпечно для його коханої.

— Ніч сьогодні холодна, тому краще нам зайти до будинку.

— Так, Карле, ніч і справді холодна, але здається мені, що саме в такі ночі найкраще видно зірки.

— Я теж так думаю, але таких ночей у нашому житті буде ще багато.

Чоловік допоміг їй підвестися на ноги, після чого підібрав ковдру, яку вони постелили, і пішов до відчиненого вікна. 

На їхній жаль, архітектор, який займався цим будинком, навіть не подумав про можливість того, що хтось матиме звичку сидіти на даху, тому не зробив туди дверей. Але в багатих будинках і вікна мали великі розміри, тож це не викликало незручностей.

Спершу Карл хотів зайти першим, щоб подати руку дружині, але коли помітив по той бік відчиненого вікна служницю, яка, мабуть, чекала на них увесь цей час, вирішив довіритися їй.

— Лаврентіє, ти вже мала б бути вдома зі своєю сім’єю, — промовила Еллі, повільно спускаючись із низького підвіконня на підлогу.

— Якоюсь мірою ви теж моя сім’я, пані Еллі, — усміхнувшись, промовила служниця, після чого поклонилася та пішла сходами на нижній поверх.

Провівши поглядом служницю, Еллі підійшла ближче до Карла, після чого вперлася йому в груди лобом так, як якась кішка. Подібні вчинки розпалювали серце чоловіка ще сильніше, і він просто не міг відмовити своїй дружині.