Розділ 16.5. Сестра Мірая

З погляду Міраї

Ми були сильно здивовані тим, що хтось наважився поселитися біля Великого лісу, якого в Князівствах називали Забродою. Навіть за стінами Євіанни про ці місця ходило безліч страшних історій, а тут так і зовсім здавалося, кожен мав знати, що немає місця небезпечнішого за те, що було поруч із проклятим лісом.

Та ще більшою дурістю мені здалися слова хлопчика, що був знайдений нами. Він сказав, що увесь цей час вони жили в мирі та безпеці, і лише інші люди, що захопили їхнє поселення, перші принесли сюди горе та смерть.

Нам не потрібно було багато пояснень, щоб зрозуміти, хто саме прийшов на землі та захопив Сірих Птахів. Вже довгий час землі князів, чиї володіння межували з Середземним Ханством, страждали від набігів племен. Навіть Яровитське князівство, що лежало далеко на захід, потерпало від набігів. Та і серед десятка воїнів князя Бразда, що володарював Ладомиром, знайшлося декілька тих, хто втратив рідних через навалу Ханства.

Наш Імператор уклав мир із Верховним Князем, тому Імперія всяко допомагала Об’єднаним Князівствам боротися з нападами.

Та ми прибули через іншу причину, більш важливу та залежну лише від нас. Ми не могли ризикувати своїми життями, поки не виконали наказ. Але запал в очах солдатів князя та прагнення справедливості моїх Братів змусили прийняти відповідне рішення.

Ліра захистить нас, а ми розіб’ємо тих, хто погубив життя стількох людей. Кожен із нас знав, що полонених ці племена не брали, тому ми збиралися напасти одразу, не стримуючи сил. Але коли почули, що серед місцевих був маг, Боревен порекомендував перенести все на наступний ранок. Все тому, що тоді вони захочуть принести мага в жертву, і майже всі зберуться якомога далі від частоколу, що оточував поселення.

Всіх, хто не володів магією, вони вбивали одразу, тому ми не ризикували чиїмись життями, і нікому не стало гірше від того, що ми відклали напад та отримали більше інформації від того хлопця, що назвався Ігорем.

Разом із нами князь послав не звичайних солдатів, а розвідників, тому їм не було складно дізнатися якомога більше про нападників. Виявилося, що це плем’я теж втратило багато людей, які тепер лежали складеними в полі. Варвари не ховали померлих, як належить, і на їхньому фоні навіть спалювання тіл у Князівствах виглядало чимось правильним.

Що дивно, за словами одного із солдатів, по ту сторону поселення лежали обгорілі тіла, які, напевно, і належали місцевим. З часом питань про те, що відбулося тут, ставало все більше, хоча це ніяк не послаблювало нашу віру у свої сили.

Вже рано вранці ми зібралися та вийшли зі своєї схованки біля високого дуба, що стояв осторонь біля полів. Як і казав Боревен, на варті майже нікого не було, а нечисленних вартових, що спали на посту, підстрелив солдат на прізвисько Різак. І хоча луки вважалися у Храмі Ліри безчесною зброєю, я все ж визнала неймовірну вправність та ефективність воїнів Ладомиру в цій справі.

Та навіть попри старання Різака, мертвих вартових хтось помітив та підняв галас. У той момент я звернулася безслівною молитвою до Ліри, і та наділила мене часткою свого зору — зору небес. Я бачила невелику площу, на якій зібралося багато людей, і клітку, що стояла в центрі поруч із колодязем. У клітці було двоє молодих дівчат, до яких із ножем підходив один із чужинців. Кара небесна, вимолена мною та надана моєю Богинею, найшла на нього, і вже в наступну мить його увім’яло в землю.

Поки я займалася цим, наші коні вже наблизилися до воріт та, не зупиняючись, знесли їх. Ворота були слабкими, відремонтованими на швидку руку після захоплення селища, тому вони ніяк нам не завадили.

Більшість варварів були на площі, тому тих, хто зустрічався нам біля воріт, ми швидко знищували та поспішали далі.

Коли ми дісталися до площі, клітку із двома дівчатами оточила стіна вогню, а деяких із загарбників під землю затягували руки, що могли належати лише вогняним демонам. Хтось із цих двох магів перейшов межу дозволеного, та навіть так, я мала врятувати їх обох.

Сила моєї Богині допомогла мені знищити ще декількох ханських воїнів, та надалі я вже не мала права просити Ліру про більше, тому я вклала всі сили у свого меча. Якісь із ворогів вирізнялися поміж інших, але я майже нічого про них не знала, та й усі вони однаково не відчувалися під ударами мого меча. Мій меч направляла воля Ліри, і кожен удар мав знищувати зло у цьому світі.

Тоді бій закінчився дуже швидко, і я навіть спітніти не встигла, як останній озброєний ворог позбувся голови. На диво, і самі полонені виявилися достатньо сильними, і хоча вони втратили багато крові, що розтеклася під ними навсібіч, та вони не втратили волю до життя.

Також мені тоді здалося, що з ними щось не так, наче щось ховається у їхніх душах. Але це відчуття одразу зникло, тому, наказавши своїм братам вилікувати їхні рани, я вирішила оглянути найближчі будинки.

Тоді, отримавши задоволення від кровопролиття, я піддалася гріху та надіялася знайти ще хоча б одного озброєного ворога. Пізніше мені було соромно за свої дії, і я часто вимолювала пробачення у моєї Богині за це.

Ми, піддані Ліри, не можемо проливати кров неозброєних, хіба за рідкісними випадками, тому іншим займалися воїни Ладомиру. Їхні напівбоги дозволяють своїм підданим проливати кров та отримувати від цього задоволення.

Та помста племенам — це справа Боревена, а я в той час зайнялася підготовкою до ритуалу, заради якого ми й прибули сюди. За словами придворного мага та жриць Крипти, ритуал потрібно провести лише в момент, коли зелені спалахи над Великим лісом будуть максимально сильними. Для цього нам і дали сувої, що показували наближення тієї самої миті.