5.4. Легенда про Абсолют

У степовому селищі, де жінки споконвіку виходжували хворих, а чоловіки вичакловували дощ над полями, народилась дівчинка, яка до дванадцяти років нічим не вирізнялась серед інших дітей. Вона вміла прикласти руку до синця сестри й бачити, як той сходить швидше, ніж мав би, — не більше, ніж уміла її бабця. Та однієї ночі, коли в селище прийшла пошесть і цілителі вже не знали, що робити, дівчинка прокинулась від того, що власне тіло горіло зсередини — не жаром хвороби, а чимось іншим, що розпирало її вени, як весняна повінь розпирає річку, яка довго не бачила води.

Вона не кричала. Не знала, що кричати можна. Лежала й відчувала, як щось одне за одним прокидається в ній: спершу тепло під долонями, яке вона знала й раніше, потім — холодний дотик чогось, що відчуло близькість смерті за стінами будинку, потім — голоси, яких не могло бути в кімнаті, потім — слова, незнайомі їй самій, що складались на язиці самі собою.

Зранку пошесть відступила від села швидше, ніж мала б. А дівчина більше ніколи не була просто цілителькою.

Такі, як вона, народжувались вкрай рідко — одна на тисячі тих, хто чув лише один потік магії. Людське тіло здебільшого не було здатне приймати всі шість однаково легко. Хтось чув лише цілительство й ставав цілителем. Хтось — лише стихії, і ставав стихійником. Що більше потоків проходило крізь одну людину, то важче було втримати їх разом, не дозволивши одному поглинути решту.

Та для окремих, вкрай рідкісних людей цієї межі не існувало.

Вони могли відкрити всі шість потоків і пропускати їх крізь себе одночасно, не обираючи один шлях замість іншого. Не тому, що вчились довше за інших чи отримали особливий дар понад те, що й так існувало у світі, — а тому, що їхнє тіло від самого народження було здатне прийняти те, що для решти людей залишалося несумісним.

Таких людей назвали Абсолютами.

Абсолютом не ставав той, хто просто вивчив усі шість напрямків. Знання можна було здобути навчанням, силу — тренуванням, але здатність одночасно витримувати всі шість потоків не можна було набути. Вона була частиною самої природи людини — так само, як не можна навчитись бути високим чи народитись із певним кольором очей. Абсолют міг роками не знати про свою особливість, поки магія не починала проявлятися в ньому дедалі сильніше, як вона проявилась у тій дівчинці зі степового села тієї ночі, коли пошесть прийшла в її дім.

Найдивнішим у цьому явищі було те, що серед Абсолютів переважали жінки.

Магічні хроніки пояснювали це особливостями жіночого тіла, здатного приймати й утримувати одночасно більшу кількість магічної енергії, не руйнуючись під її тиском, — розподіляючи потік між собою так, як чоловіче тіло здебільшого не вміло. Але це не означало, що чоловіки не могли бути Абсолютами: такі випадки були надзвичайно рідкісними й саме тому завжди вважались ще більш незвичайною подією, хоча сама природа Абсолюта не визнавала ні статі, ні походження, ні становища людини.

Проте здатність прийняти шість потоків була не лише даром.

Чим більше магії проходило через тіло Абсолюта, тим сильніше вона змінювала саму людину. Шість потоків постійно взаємодіяли всередині одного тіла, вимагаючи все більшої витривалості й контролю, і тому Абсолютам часто було важко жити так, як жили звичайні люди, — та дівчина зі степового села теж більше ніколи не спала спокійно, бо її сни тепер ділились на шестеро.

Через це Абсолютів завжди було мало. Їхня поява траплялась лише через багато поколінь, а життя кожного з них ставало частиною історії магічного світу.

Люди могли вивчити один потік. Могли опанувати два, три або навіть більше. Але лише той, хто був здатний прийняти всі шість, отримував ім'я, яке не належало жодній школі магії.

Абсолют.

Не той, хто володіє всією магією. А той, через кого вся магія може пройти.