5.3. Легенда про Анімарі

Коли магічна активність посилилась у Нижньому світі, вона не торкнулась лише людей. Її потоки проходили крізь землю, воду, рослини й живих істот, і поступово деякі тварини почали відчувати те, чого не відчували інші. Магія торкалась їх інакше, ніж людей, — змінюючи не тільки їхню природу, а й саму форму.

У великому лісі, де споконвіку гніздились круки, одна молода пташка раптом перестала впізнавати власну зграю.

Вона все ще літала з іншими круками, все ще кричала тим самим голосом над кронами дерев. Та щось усередині неї тепер чуло те, чого не чули брати й сестри по гнізду, — тихий, майже нечутний спів, що линув із боку старого цвинтаря на краю лісу, ніби сама земля там розповідала про тих, кого поховали. Пташка не розуміла, що відбувається. Вона просто почала літати туди частіше, ніж будь-куди ще, а потім одного ранку, сівши на могильний камінь, відчула, як її тіло змінюється, — пір'я стає шкірою, кігті — пальцями, а крик — людським голосом, якого вона ще не вміла контролювати.

Такими тваринами, здатними прийняти магію настільки, щоб вона змінила саму їхню форму, люди здавна вважали особливими й навіть священними. Серед них були дракони, коти, змії, ворони та кажани. Не кожна тварина цих видів виявилась здатною прийняти магію — лише окремі з них опинились достатньо чутливими до її потоків.

Магія поступово дала їм те, чого вони раніше не мали, — здатність набувати людського вигляду. Проте тваринна природа не зникла. Навпаки, вона залишалась частиною кожного з них, тому анімарі могли існувати у трьох формах. Перша була їхньою первісною, тваринною сутністю. Друга дозволяла поєднувати звірячу природу з людською — форма для битви, у якій тіло ставало сильнішим, швидшим і пристосованим до використання магії. Третя була людською, і в ній анімарі могли жити серед людей, не відкриваючи своєї справжньої природи.

Проте магія не змінювала їх без причини. Кожен вид анімарі виявився пов'язаний із певним потоком. Дракони відчували стихійну магію, коти — цілющу, кажани — духовну, ворони — некромантію, а змії — заклинательство. Вони не просто володіли відповідним потоком, а відчували його так само природно, як відчували власне тіло.

Та ворона, що вперше змінила форму на старому цвинтарі, згодом знайшла людину — молодого некроманта, що саме в ту пору вчився говорити з мертвими й не мав поруч нікого, хто розумів би, що він чує. Вона сіла на його плече першого ж вечора, коли він прийшов до того самого цвинтаря, і більше не полетіла геть.

Коли анімарі почали краще розуміти свою силу, вони стали шукати тих людей, у яких звучав той самий потік. Так виник особливий зв'язок між твариною й магом. Анімарі знаходив людину, якій міг довірити себе, і залишався поруч із нею протягом усього її життя. Для мага це був не слуга і не зброя, а той, хто поділяв його шлях, відчував його магію і залишався поруч навіть тоді, коли інші відступали.

Саме через цей зв'язок люди почали називати анімарі супутниками.

Згодом ця назва стала настільки поширеною, що за нею їх почали знати навіть ті, хто не знав давнішого слова. Але серед самих магічних істот збереглася пам'ять про те, ким вони були до того, як стали чиїмись супутниками. Вони не народились для служіння магам. Вони були істотами, яких магія змінила так само, як колись змінила людей.

І тому анімарі ніколи не втрачали своєї первісної природи.

У людському тілі вони залишались тваринами.

У тваринному тілі вони несли в собі людську свідомість.

А між цими двома началами знаходилась третя форма — та, у якій людина й звір більше не були окремими.

Так з'явились перші анімарі — істоти, які стали супутниками магів, але ніколи не перестали бути самими собою.