4.2. Легенда про Кров Ельфів і Вогонь Драконів

Після прокляття Всевидячого вампіри більше не могли бачити сонячного світла. Їхня сила тепер походила від крові, а сонце стало для них смертельним. Проте кров ельфів мала властивість, якої вампіри спочатку не знали. Джерелом сили ельфів була сонячна енергія, яку їхні тіла отримували зі світла, тому разом із кров'ю вампір міг відчути те, що втратив назавжди, — тепло сонця і відлуння його світла.

Це відкриття сталось випадково, коли одна з первісних вампірок скуштувала кров ельфа. Вона відчула незвичне тепло і силу, не схожі на ті, які давала людська кров. Відтоді властивість ельфійської крові поступово стала відомою іншим вампірам.

Спочатку це були лише окремі випадки. Вампіри нападали на ельфів зрідка, а самі ельфи швидко зрозуміли, що саме стало причиною нападів. Але з кожним таким випадком бажання повторити це відчуття ставало сильнішим. Для багатьох вампірів кров ельфів перетворилась на залежність — вони вже не шукали її лише через голод, а прагнули знову відчути сонячне тепло, якого були позбавлені прокляттям.

Поодинокі напади поступово перетворились на систематичне полювання.

Ельфи почали збиратись разом, залишати самотні поселення й шукати місця, де могли б захиститись. Вампіри також дедалі частіше об'єднувались у групи, вистежуючи ельфів. Так виник конфлікт, який уже не можна було зупинити окремими сутичками.

Ельфи звернулись по допомогу до драконів, які жили на тих самих землях. Дракони погодились захищати народ, на який було організовано полювання. Так розпочалась довга війна, що складалась не лише з великих битв, а з численних переслідувань, засідок, нападів і оборони. Ельфи дедалі більше збивались у захищені спільноти, а вампіри — у загони мисливців.

Але серед вампірів були й ті, хто не прийняв полювання. Більшість просто лишалась осторонь, не бажаючи брати участь у винищенні ельфів. Лише клан Сьєррі відкрито виступив проти власного народу: його вампіри не просто відмовились від полювання, а стали захищати ельфів від інших вампірів.

На піку війни Левкан уже не міг сам захистити своїх дітей. Він звернувся по допомогу до тих, хто був готовий стати між ельфами та мисливцями, і саме тоді йому вдалось заручитись підтримкою Сьєррі та драконів.

Але невдовзі Всевидячий покликав Левкана назад до Горнього світу.

Він залишив Нижній світ, знаючи, що його діти більше не лишаються самі. Дракони та вампіри Сьєррі продовжили захищати ельфів, тоді як інші вампіри продовжували полювання.

Війна тривала довго. Її роки й межі згодом стерлись із пам'яті, але наслідки лишились назавжди. Дракони, які стали на захист ельфів, були майже повністю знищені. Вампіри зрештою відступили, але ельфійський народ опинився на межі вимирання.

Ті, хто вижив, зібрались разом і заснували Лоринт. Навколо міста було створено потужний бар'єр, який мав захистити останніх ельфів від нових нападів. Поступово полювання припинилось, вампіри відступили, а Кривавий Вік почав згасати.

Але пам'ять про цю війну лишилась.

Для ельфів кров назавжди стала символом того, що їхній народ ледь не загинув через силу, яка була частиною їхнього життя. Для вампірів же кров ельфів стала нагадуванням про сонце, якого вони більше не могли торкнутись.

І саме після цієї війни Лоринт став не просто містом ельфів, а останнім прихистком народу, який майже зник із Нижнього світу.