4.1. Легенда про Першу Кров

Кресан створив перших вампірів не для війни. Він хотів дати людям тих, хто буде сильнішим за них, витривалішим за них і здатним захищати їх від небезпек Нижнього світу. Перші з його дітей жили серед людей і не відділяли себе від них: лишались поруч із людськими поселеннями, допомагали слабшим, захищали дороги й домівки, а свою силу сприймали не як право на владу, а як відповідальність перед тими, заради кого отримали безсмертя.

Так тривало багато років. Але безсмертя не змінило людської природи тих, кому воно було даровано.

Поступово серед дітей Кресана почали з'являтись ті, хто переставав бачити межі, встановлені їхнім батьком. Вони все ще називали себе захисниками людей, але дедалі частіше вирішували за них, що їм потрібно, кому вони повинні підкорятись і як має виглядати світ навколо них. Сила, яка колись мала служити захисту, почала ставати для них доказом власної переваги.

Вони більше не хотіли бути просто сильнішими за людей. Вони хотіли мати над ними владу.

Кресан бачив, як змінюються його діти. Він намагався повернути їх до того шляху, для якого вони були створені, — нагадував про мир і злагоду, про необхідність не шкодити людям та іншим народам, про те, що сила не дає права забирати свободу в інших. Але з кожним роком його слова ставали для них дедалі менш важливими.

А потім настала мить, коли перші вампіри вперше свідомо використали свою силу проти інших. Це була не випадкова сутичка і не захист від небезпеки. Вони самі вирішили застосувати те, що отримали як дар, щоб завдати шкоди. Саме тоді була пролита перша кров — і разом із нею закінчився час, коли діти Кресана могли вважати себе лише захисниками людей.

Всевидячий побачив, у що перетворились ті, кому було даровано безсмертя. Він не забрав у них життя, бо життя вони вже отримали понад людську міру. Натомість залишив їм те, чого вони самі забажали: якщо вони обрали кров, відтепер кров мала стати єдиною їжею, яка могла їх підтримувати; якщо відмовились від людських меж, більше не повинні були жити так, як живуть люди.

Відтоді сонце стало для них недосяжним. Вони більше не могли ходити під його світлом, як раніше. Їхній світ став світом ночі, а їхня сила — силою, що вимагала крові. Те, що вони колись вважали своєю перевагою, стало частиною їхнього покарання.

Прокляття торкнулось усіх однаково. Не було серед них тих, хто міг би лишитись колишнім лише тому, що колись робив добро. Відтепер кожен мусив жити з наслідками вибору, який зробили вони як народ.

І разом із ними змінився Кресан.

Він не був покараний за їхній вчинок, але залишився їхнім батьком. Його крила почорніли, а божественна сила залишила його. Кресан став падшим Архелом. Він не відрікся від своїх дітей, не перестав бути їхнім батьком і не заперечив того, що колись створив їх. Але більше не втручався в їхній шлях. Він залишив їх і пішов від людей та інших народів, ставши відлюдником.

Так закінчилась перша історія дітей Кресана і почалась інша — історія вампірів.

Минали покоління, люди народжувались і помирали, а ті, хто пам'ятав початок, зникали разом із ними. Поступово люди забули, ким були перші вампіри, навіщо вони з'явились і чому колись жили поруч із ними. Лишились тільки уривки спогадів, страх перед ніччю та історії про істот, які живляться кров'ю.

Так народились перші людські легенди про вампірів.

І відтоді серед тих, хто знав давню історію, лишалось одне просте нагадування: безсмертя не робить людину кращою.