3.1. Міф про Архела, що відкинув творіння

Кажуть, що серед Архелів був один, чиє ім'я майже не збереглося в людській пам'яті. У давніх переказах його називали Юстіаном, а найчастіше — просто Противником. Не тому, що він повстав проти Всевидячого, не тому, що прагнув Його влади, і навіть не тому, що вважав себе Йому рівним. Навпаки, серед усіх Архелів саме він найбільше тримався думки, що між Творцем і Його слугами не може бути рівності, бо право створювати життя належить лише Всевидячому.

Ще до Сходження, коли Нижній світ був для Архелів лише світом, за яким вони спостерігали крізь завісу між небесним і земним, Юстіан дедалі частіше повертав свої думки до того, що бачив унизу. Він спостерігав за людьми, тваринами й рослинами, за ріками, лісами та морями, які Всевидячий створив власною волею, і в кожному з них бачив завершеність Його задуму. Людина могла помилятися, тварина — жити за інстинктом, дерево — стояти на одному місці протягом усього свого життя, але жодне з них не було створене Архелами, і саме тому Юстіан вважав їх недоторканими.

Коли Шестеро почали говорити про Нижній світ не лише як про місце, за яким варто спостерігати, а як про світ, до якого вони самі могли б доторкнутись, Юстіан не поділяв їхнього захоплення. Він розумів їхнє бажання пізнати людське життя, відчути його межі й залишити в ньому частину себе, проте не міг прийняти думки, що Архел має право створювати нове життя лише тому, що отримав силу від Творця. Для нього сила не була дозволом, а близькість до Всевидячого не означала рівності з Ним.

Юстіан довго не противився відкрито. Він лише спостерігав і попереджав, намагаючись переконати Шістьох відмовитись від задуму, який вважав неправильним. Та вони бачили в його обережності лише надмірну стриманість і не вважали його слова причиною відмовлятись від того, що вже стало для них мрією. Вони дивились на Нижній світ і бачили в ньому місце, де могли народитись нові народи; Юстіан же дивився на той самий світ і бачив істот, яких Всевидячий уже створив і яким Архели не мали права нав'язувати іншу долю.

Так між ними виникла перша суперечність — не через владу, не через заздрість і не через бажання перемогти одне одного, а через різне розуміння самого права творити.

Для Юстіана Всевидячий залишався єдиним Творцем. Архел міг служити Йому, берегти Його творіння, спостерігати за ними й навіть віддавати за них свою силу, але не мав права ставати поруч із Ним у тому, що належало тільки Йому. У давньому переказі це правило збереглося лише в кількох словах, які приписують Противнику: Той, хто служить Творцеві, не повинен ставати творцем сам.

Коли Шестеро здійснили Сходження, Юстіан також залишив Горній світ — але таємно, і вони не знали, що він пішов слідом. У Нижньому світі Архели вже не відчували одне одного так, як у Горньому, тому Юстіан міг спостерігати за ними, не відкриваючи своєї присутності. Він так само прийняв тіло, якого раніше не мав: навчився ходити землею, відчувати вагу власного тіла, холод води, дотик вітру — усе те, що Шестеро відкривали для себе вперше, тільки без жодного з них поруч, щоб розділити це відкриття.

Та якщо для них Сходження стало початком нового творіння, для Юстіана воно стало початком довгого спостереження.

Він бачив, як один за одним з'являлися нові народи. Бачив перших дітей Кресана, що переступили межу людської природи, бачив дітей Теріана, яких повний місяць навчав іншої сили, бачив народи Левкана, Маренан, Ауран і Гілеан, що поступово ставали частиною Нижнього світу. І що більше їх ставало, то сильнішим ставало його переконання, що Шестеро зробили те, чого не мали права робити.

Він не вважав їх злими. У старих переказах немає історії про ненависть Юстіана до своїх братів і сестер, бо її, за переказами, ніколи не існувало. Він вважав їх помилковими. Вони любили своїх дітей, берегли їх і намагались залишити їм світ, у якому ті могли б жити, але для Юстіана сама ця любов не виправдовувала вчинку. Добрий намір не міг зробити заборонене дозволеним.

Тому, коли нові народи почали входити в людський світ, Юстіан намагався протистояти їм не власною силою, а через самих людей. Він шукав тих, хто міг би захищати людські землі від істот, яких Архели принесли в Нижній світ, і поступово навколо нього виникали люди, що бачили в надприродних народах загрозу. Для них історія була простою: Всевидячий створив світ, а потім у ньому з'явились ті, хто не мав у ньому бути.

Проте навіть тоді Юстіан не дозволяв торкатись тих, кого Всевидячий створив безпосередньо. Люди, наділені магією, і магічні тварини не повинні були ставати жертвами боротьби, бо вони самі були частиною Його творіння. Так межа, яку Юстіан провів у своїй свідомості ще в Горньому світі, поступово перетворювалась на правило його земного існування.

А потім прийшов Кривавий Вік.

Юстіан бачив, як діти Кресана, отримавши безсмертя, обернули свою силу проти інших народів; бачив полювання, кров і страх, що розповзались Нижнім світом, і кожна така смерть лише зміцнювала його переконання. Для нього це було не доказом того, що всі діти Архелів були злими, а доказом того, що сама ідея була неправильною від самого початку. Ті, кого не мав створювати ніхто, крім Всевидячого, тепер приносили смерть Його творінням.

Проте Юстіан не знав, що майбутнє Нижнього світу не можна виміряти лише кров'ю одного віку. Він не знав, якими стануть діти Шістьох через сотні років, які союзи виникнуть між ними, які народи навчаться жити поруч і скільки разів створене Архелами стане частиною самого світу так само міцно, як дерева, ріки й люди. Він знав лише те, у що вірив від самого початку: право творити життя належить Творцеві.

Після Кривавого Віку Юстіан зник.

Одні перекази говорять, що він залишив Нижній світ і повернувся за завісу. Інші стверджують, що він досі ходить землею, прихований від тих, кого колись знав. Є й такі старі оповіді, в яких згадується, що Противник не залишив після себе ні храму, ні пам'ятника, ні народу, який назвав би його батьком. Він не прагнув, щоб його ім'я збереглося, і саме тому воно пережило століття лише як уривок старої легенди.