2.4. Міф про Маренан і царство глибин

Серед шістьох Архелів Маренан найдовше дивилася вниз. Ще в Горньому світі її увагу привертала вода — те, що не мало постійної форми, не знало кордонів і могло бути тихим, наче сон, або ставати силою, здатною руйнувати береги й забирати цілі міста.

Та найбільше її вабила не поверхня, а глибина — темний світ під хвилями, куди не проникало сонячне світло і куди люди майже ніколи не могли дістатися.

Коли Маренан уперше ступила на землю, вона зрозуміла, що океан ще прекрасніший, ніж здавалося згори. Вона проводила біля нього дні й ночі, слухала прибій, спостерігала за морськими істотами й пірнала туди, де людське тіло вже не могло дихати. І з кожним днем дедалі сильніше переконувалася: якщо її народ має з'явитися на землі, він повинен належати морю — не володіти ним, а жити разом із ним.

Маренан почала шукати людей, здатних зрозуміти її любов до води. Вона зустрічала рибалок, моряків, мандрівників і тих, хто все життя прожив на березі океану, але більшість любила море лише доти, доки воно годувало їх. Інші боялися його або прагнули підкорити. Маренан шукала тих, хто дивився на океан із захопленням і приймав його таким, яким він був.

Зрештою вона знайшла людей, чиє життя було нерозривно пов'язане з морем. Вони знали його течії, відчували наближення штормів, розуміли, де вода небезпечна, а де приховує здобич, і ніколи не ставили себе вище за океан.

Саме їх Маренан обрала першими.

Вона дала їм можливість залишити сушу й стати частиною світу, який вони любили. Вода змінила їхні тіла: легені пристосувалися до життя під хвилями, очі навчилися бачити в темряві глибин, слух став сприймати рух течій, а пальці отримали тонкі перетинки, що допомагали долати воду.

Так народилися перші діти Маренан.

Згодом люди дали їм назву, яка залишилася на віки, — русалки.

Маренан повела своїх дітей на дно океану, туди, де сонячне світло ставало лише слабкою згадкою про поверхню. Вона показала їм підводні печери, коралові сади, глибокі ущелини й місця, де вода залишалася нерухомою протягом століть. Там її народ почав будувати власне царство з того, що дарував океан: мушель, коралів, каміння та перлів.

Русалки навчилися жити поруч із морськими істотами, досліджувати глибини й знаходити дім там, де людина не могла прожити й кількох хвилин.

Серед перших дітей Маренан було більше жінок, ніж чоловіків. І з часом стало зрозуміло, що не всі чоловіки змогли прийняти нову природу. Для частини з них життя під водою й зміна людського тіла виявилися надто важкими, тому вони залишали своїх і поверталися до людського світу.

Русалки не дозволили своєму народові зникнути.

Вони почали створювати сім'ї з чоловіками людського роду, які могли прийняти їхнє життя й залишатися поруч із ними. Так народжувалися нові покоління дітей Маренан. Більшість із них були дівчатами, і з кожним поколінням народ русалок ставав дедалі численнішим.

Так людські діти Маренан стали частиною двох світів. Вони могли народжуватися від русалок і людей, але успадковували природу матері та належали до народу глибин. Для людей суші вони поступово перетворювалися на легенду — прекрасних істот моря, яких одні вважали духами, інші небезпечними створіннями, а треті взагалі не вірили в їхнє існування.

Маренан тим часом залишалася серед своїх дітей.

Її народ ріс, будував нові поселення й розширював царство під водою. Самі русалки посадили Маренан на трон і назвали першою королевою. Вона не вимагала цього титулу, але прийняла його, бо знала: її діти потребують не володаря, а того, хто пам'ятатиме, навіщо вони прийшли в море.

Та настав час, коли Всевидячий покликав своїх дітей назад до Горнього світу.

І Маренан не відповіла.

Вона вже не могла залишити океан. Не могла покинути народ, який створила, і царство, яке стало її домом. Коли інші Архели готувалися повернутися, Маренан залишилася серед темних вод.

Її крила більше не піднялися до неба.

Відтоді її назвали падшою.

Але її діти ніколи не вважали це падінням. Для них Маренан просто обрала свій дім.

Вона залишилася на троні серед глибин, спостерігаючи за своїми дітьми й за безкрайнім океаном, який полюбила ще до того, як отримала людське тіло.

Так виникло перше царство русалок — приховане від людських очей, але живе під поверхнею моря.

І досі, коли посеред бурі океан раптом стихає, коли хвилі розступаються перед самотнім кораблем або з глибини долинає голос, якому не може належати жодна людина, старі моряки згадують Маренан.

Бо русалки можуть ховатися від людського світу.

Але царство глибин ніколи не зникало.