2.2. Міф про Теріана і повний місяць

Після того як Кресан знайшов своїх обраних, шестеро Архелів продовжили виконувати дану їм обітницю. Теріан ішов іншою дорогою.

Його ніколи не приваблювали людські міста. Він міг годинами спостерігати за людьми, але щоразу бачив одне й те саме: вони будували стіни, прокладали дороги, ділили землю між собою, вигадували правила й дедалі більше віддалялися від світу, частиною якого колись були.

А потім Теріан побачив вовків. Він спостерігав за ними ще в Горньому світі, але лише на землі зрозумів те, чого не могли пояснити слова: вовки не жили поодинці. Вони знали своє місце у зграї, полювали разом, захищали одне одного, ділили їжу й не залишали слабшого, якщо той не міг іти далі. У кожного була своя роль, і кожен залежав від іншого. Теріан побачив у цьому не слабкість, а силу, і вирішив, що його народ житиме так само — не над природою, а разом із нею.

Теріан шукав людей не серед багатих і не серед тих, кому вже належала влада. Він шукав тих, хто втратив майже все, але не втратив здатності триматися один за одного, — знаходив їх на межі голоду, холоду й смерті, там, де суспільство давно перестало дивитись, і серед них шукав не бідність, а характер. Він приходив до тих, хто, не маючи нічого, усе одно ділив останній шматок хліба. До тих, хто міг утекти сам, але залишався поруч із сім'єю. До тих, хто падав і підіймався не лише заради себе.

Одного разу він знайшов групу людей, які багато років жили разом у лісах. Вони не були родичами, не мали спільного походження й не належали до одного міста, але стали одне одному сім'єю: коли одному було холодно, інші ділилися теплом, коли хтось хворів — залишались поруч, коли один ішов полювати — інші чекали на повернення. Теріан зрозумів, що саме таких він шукав.

Він прийшов до них уночі, коли місячне світло пробивалося крізь верхівки дерев, і відкрив їм свою природу. Вони побачили Архела з крилами, але в його присутності не було вимоги поклонятися чи підкорятись. Він запропонував їм силу, яка дозволила б більше не бути беззахисними перед світом, і кожен мав сам вирішити, чи прийме її.

Так Теріан дав першим обраним нову природу — не безсмертя, як у дітей Кресана, а зміну самого тіла. Перетворення було болісним: кістки ставали міцнішими, слух і нюх загострювалися, тіло наповнювалось новою силою, а світ навколо раптом відкривався через безліч запахів, звуків і відчуттів, яких людина раніше не могла сприйняти. Але після завершення зміни все здавалось простим. Вони залишались людьми — лише сильнішими, з гострішими почуттями, і природа вовка жила всередині них, не заважаючи людському життю. Вони могли ходити серед інших людей, полювати, працювати, створювати сім'ї й жити так, як жили раніше.

Теріан вважав, що його задум здійснився.

Та потім настав повний місяць.

Тієї ночі місячне світло торкнулося землі, і разом із ним прокинулась інша половина дару. Спершу зміна була майже непомітною — запахи загострилися, слух став чутливішим, серце забилося швидше. А потім людське тіло почало змінюватись: руки ставали лапами, шкіру вкривала шерсть, риси обличчя витягувались, і людська подоба поступалася місцем вовчій. Разом із тілом змінювалось і сприйняття світу: те, що вдень здавалося далеким і неважливим, уночі ставало надзвичайно сильним — запах крові, звук кроків, страх живої істоти, рух у темному лісі. І разом із вовчим тілом прокидалась тваринна природа.

Перші оборотні не знали, що це станеться. Вони прокинулися після першої ночі, не розуміючи, що з ними сталось: для одних це стало відкриттям сили, якої вони раніше не знали, для інших — першим страхом перед самими собою.

Теріан залишався поруч і навчав їх приймати обидві сторони своєї природи — слухати ліс, розуміти поведінку тварин, полювати й захищати своїх. Але найважливішим лишалося те, заради чого він обрав їх від самого початку: не залишати одне одного. Теріан створив не народ одинаків. Він створив зграю.

Минали роки, і діти перших обраних успадковували їхню природу. Оборотні почали створювати власні поселення далеко від великих людських міст, серед лісів і гір; жили поруч із природою, полювали, захищали свої землі й передавали дітям правила, яких навчив їхній творець.

Але разом із новою силою вони отримали те, чого Теріан не передбачив.

Страх.

Люди боялися тих, хто змінювався під повним місяцем. А згодом самі оборотні почали боятися звіра, що прокидався всередині них. Дехто не хотів чекати наступної повні. Дехто боявся втратити людську подобу, а дехто — не пам'ятати всього, що відбувалося протягом ночі. Для них дар Теріана поступово став прокляттям.

Але Теріан не вважав вовчу природу прокляттям. Він знав, що не може змусити своїх дітей любити те, що дав їм із любов'ю. Тому залишив їм вибір: прийняти обидві половини своєї природи або піти від тих, хто не міг цього зробити.

Більшість залишилась.

З часом оборотні навчилися жити між двома природами — людською та вовчою. Вони перестали бачити в них дві ворожі сили й почали сприймати їх як дві частини одного життя. Проте пам'ять про перші ночі повного місяця залишилась із ними назавжди: для одних Теріан був творцем, який подарував їм силу та родину, для інших — Архелом, чий дар прирік їх жити між двома природами.

Та найдавніше правило Теріана пережило всі суперечки й усі покоління: сила одного нічого не варта без тих, кого він захищає.

Тому перші діти Теріана ніколи не називали себе володарями й підданими. Вони називали себе зграєю.

І щомісяця, коли повний місяць сходив над лісами, його світло нагадувало їм про ту ніч, коли в людському тілі вперше прокинувся вовк.