Глава 2

Це була температура, він випив таблетку, та вона не допомогла, він викликав швидку, вона приїхала і забрали його. У лікарні він, прикидаючись що спить, ішов до свого світу, та якось його розбудили. Він прокинувся стримуючи гнів. Це була медсестра, вона ласкавим голосом сказала: «Ваші ліки, випийте». Поправила його ковдру. Вона була красивою, із чистою шкірою, худенька. Герой милувався нею, медсестра хотіла вже піти обернулась, та він вхопив її за руку, і тихим голосом сказав: «Не йди». Вона глянула на нього: «Я ще повернусь». Він нехотячи відпустив її і вона пішла. А він не хотів більше спати, він чекав її, час тягнувся для нього довго: «Це дивне, давно забуте, почуття, я ж думаю, я маю думати, ні, навіщо думати, вона ангел». Вже наближалась ніч а вона все не приходила. Замість неї прийшла інша медсестра

 Герой : а де та попередня?

Інша медсестра: вона вже здала зміну, пішла додому.

Герой: а коли вона прийде?

Інша медсестра: через три дні.

 Герой чекав, тримаючи її образ у себе в пам’яті і насолоджуючись ним, немов картиною великого художника-творця. 

За три дні вона прийшла, і коли підійшла до нього, він по-дитячому сказав їй: «Я вас люблю». Вона трохи була ошарашена, а потім прийнявши це за жарт, відповіла: «Я вас теж люблю». Ще тиждень він милувався нею, а решту часу вона просила своїх колег, щоб ті замінили її і, трохи налякана любов’ю цього хлопця, старалась уникати його.

Він пішов на рецепшин як тільки трохи поправився. Підійшов і побачив в її очах страх, вона боялась його і він був їй неприємний. Більше він не підходив до неї, а знов вернувся у свій світ уяв, де вже зачекались всі його. Як тільки він прийшов, всі звірі линули до нього, виказуючи любов свою. Він відповів: «Я знаю, я вас теж люблю. Що у нас нового?»  Вони показали нових тваринок, які устигли народитись за час коли його не було з ними. Він дивився на них маленьких, які вони красиві. І розумів що тут щастя.

Час пішов швидко. Його виписали, він вернувся до дому. Так як це був панкріатит,  лікарі радили харчуватись кашами і різними супами,  та він це проігнорував, бо хотів якомога швидше і довше побути у своєму світі. Та болі в області сонячного сплетіння дали про себе знати досить швидко, і він мусив більше часу витрачати на їжу.

Пішовши в магазин після роботи, щоб вибрати продукти для своїх кашів, він знов зустрів цю медсестру. Він розумів, що вона боїться його і цього разу він просто привітався з нею.

Герой: привіт.

 Медсестра: привіт, - здивовано вона подивилась на нього і пригадавши хто він спитала, - як ваше здоров’я?

Герой: та от купую продукти для супу.

 Він уже не хотів її відпускати. Дочекавшись   її біля виходу із магазину, він напросився провести її. Вона сказала: «Мене чекають» і підійшла до машини. Там жорсткий чоловічий голос:

Чоловічий голос : ну що ти так довго? Сідай і поїхали. Що це за козел?

Медсестра : та один хворий, впізнав і привітався.

Наш герой проводжав її поглядом, аж поки машина не зникла в роздоріжжі, між будинками. Ця зустріч пробудила в нього бажання мати кохану, він сказав собі: «Я її створю», і в той же день став перераховувати різні види жіночих фігур, та в голові з’являвся лише один образ-образ цієї дівчини яку він сьогодні знову зустрів. І через два місяці праці він його створи. Він створив її: той самий голос, та сама фігура, той характер. Так це вона.