вся версія

Вона сиділа за рулем уявної машини.

Та, котра в своїй реальності, певно, ніколи не сяде за руль, але тут нема межі.

Уявна машина вже була зовсім не такою, як десять років тому. Тоді та машина була експресивна, пафосна та яскраво червона. Тепер машина відрізнялась габаритами (бо возити слід було всю сімейку), кольором (жовта, салатова чи апельсинова) та метою свого служіння господині (зовсім не бізнес, як в попередньої експресивної червоної машини, а насолода життю).

В салоні звучала музика на всі лади - мажорні й мінорні. В цю мить включила шуфля трек сина: труби й наче татове дринчання на гітарі.

Тато храпів на задньому сидінні поруч кота в будиночку для пересування.

Кіт теж храпів в такт з татом, деколи посмикуючи задньою лапою в сні.

В багажнику було все необхідне, щоб батьки в якості групи підтримки змогли на вкрай достойному рівні показати натовпу, що на сцені виступають саме їх сини: перуки, труби, прості акварельні фарби замість театральних гримувальних. Чекай натовп!

Гітара теж була. Все чекала, коли господар візьме її в руки й щось буде награвати, бурмочучи щось собі під ніс, а потім зненацька порушить той ритм дружина власника гітари й буде молити-благати зіграти щось з її репертуару. Гітара чекала...

Тато прокинувся й змінив власницю уявної машини.

Включив вже свою музику - джазове й на думку дружини трагічне.

А вона тепер щебетала, фоткала краєвиди через вікно, реготала та просто не давала спокою чоловічим вухам....Тато терпів... Потім в тисячний раз озвучив риторичне запитання «що може заткнути жінці рот? звісно, поцілунок». Спинився, поцілував, очікуючи, що відбув.

Ан нє, вона просто дуже любила поцілунки...