Розповідь 14.07

Уяви…

Ти йшла з роботи вся усміхнена та щаслива. Тебе нарешті підвищили і ти стала завідувачкою відділу. Один рік і в тебе все вийшло.

Ти упускаєш усі моменти, що тобі до цього довелося робити.

Ти залишалася після закінчення робочого дня та сиділа над паперами.

Ти інколи пропускала обіди, щоб взяти додаткову роботу.

Ти вислуховувала всі докори та причіпки завідувача твого відділу, які завжди були безпричинні.

А тепер ти щаслива, що в тебе вийшло швидко добитися висот без чиєї на те допомоги.

Ти сильна жінка і трішки залежна від свого коханого.

Ти сповільнюєш ходу, коли бачиш, що поруч зупиняється затоноване чорне «Audi» найновішої моделі. Добре знайоме авто. Переднє пасажирське вікно опускається і ти зустрічаєшся поглядом з ним.

- Вас підвести, міс? — ти чуєш грубий баритон від якого все твоє тіло покривається сиротами.

Коли стоїш мовчки хвилину, тоді директор  компанії, де ти працюєш здається і сам починає знову говорити.

- Сідайте. — його ніжний голос, ніби заманює тебе в пастку. І ви двоє знаєте, що ти зробиш.

Ти повільно відчиняєш двері автомобіля та сідаєш на пасажирське сидіння. Плюєш на те, що хтось може з працівників вас побачити. Саме сьогодні тебе це вже не хвилює. Аніскілечки.

Вмостившись по зручніше на місці, ти тягнешся за паском безпеки. Директор тебе зупиняє дотиком своїх пальців, і допомагає тобі защипнути його.

- Дякую. — здавлено відповідаєш.

Він заводить двигун і машина рушає з місця. Їдучи дорогою, до великого маєтку, яку ти знала на памʼять, ти мимоволі поглядаєш на статного чоловіка, який зосереджено веде автівку.

Коли ви переступили поріг будинку, вас відразу зустріла покоївка. Жінка бальзаківського віку привітно усміхалася.

- Мем, усе готово. Я набрала води у ванну.

- Дякую. — з ніжністю відповідаєш та мешкаєш на місці, чекаючи чогось.

- Іди. — тихий шепіт ти чуєш над вушком. Сироти відразу покрили все твоє тіло і тобі закортіло нарешті опинитися в його обіймах.

Ти йдеш у вашу кімнату та скидаєш весь одяг. Швидко направляєшся у ванну кімнату та опускаєшся у воду.

Цього саме ти хотіла цілий день.

- Як же ж я сумував за тобою цілий день. — промовляє хриплим голосом твій коханий, коли приєднується до тебе у ванній. Його сильне тіло, а особливе його велике бажання відразу тебе збуджує.

- Я теж сумувала. Хочу частіше тебе бачити. — із сумом кажеш.

- Казав же, щоб ти пішла на роботу в мій відділ. — цілуючи твоє тендітне плече, промовляє.

- Я й так працюю у твоїй компанії. Тобі мало цього? — закинувши голову назад, на його плече, запитуєш.

- Мені завжди буде тебе мало, кохана.

Коханий впився своїми губами у твої й з тебе вирвався солодкий гортанний стогін. Його запах, шкіра – усе це наповнило твій світ, і ти більше не могла тверезо дивитися на речі. Голова паморочилася. Він заповнював тебе з кожним поштовхом все більше і більше. Ти була його і в день, і в ночі. Він був твій.

Забудь