Розділ 31

ЛЕНЗ

Ранок почався з галасу внизу. За вікном лунав гуркіт мотоцикла. З сусідньої кімнати Том гучно обурювався на брата. Сьогодні був вихідний, і він точно не розраховував прокинутися раніше обіду.

Я протерла очі й піднялася з ліжка. Виглянувши у вікно, побачила три мотоцикли біля будинку. Хлопці зібралися так рано? З чого б це раптом?

Одягнувшись, я спустилася вниз. З підвалу вже лунала музика. Я тихо пробралася в маленьку кімнатку й сіла на диван у кутку.

Догравши пісню, Тед уже збирався запустити новий трек, коли Енді заскиглив:

— Я втомився.

— Досить скиглити, – буркнув Тед. — Гірший за мою сестру.

— Ти змусив нас приїхати рано вранці, нічого не пояснивши, – сказав Олівер.

— Ми навіть не поснідали, – продовжив вередувати Енді. — Ти не чув про важливість сніданку?

Тед зітхнув і поглянув на мене.

— Де твій хлопець?

Я злегка розгубилася. Згадка про нашу сварку боляче вколола. Мені не варто довго тут затримуватися – треба поквапитися до Леві.

— Вдома, – стримано відповіла я. — Навіщо він тобі?

Учора я почувалася комфортно з Енді. Ділитися з ним хвилюваннями було напрочуд легко, але зараз, дивлячись на насупленого Теда, бажання щось пояснювати зникло. Хоча я все ще цінувала його попередню щирість щодо Стейсі.

— У мене важливі новини.

— Просто кажи вже, друже, – буркнув Енді.

— Так, – сказав Олівер, не відриваючись від телефону. — У мене теж справи.

— Після нашого виступу я говорив з менеджером «Кельту» і він познайомив мене з одним своїм другом-спонсором.

— Ближче до суті, Теде, – Олівер усе ще дивився в екран.

— Нам запропонували записати власний альбом.

— Жартуєш? – одразу ожив Енді.

Думки про сніданок його миттєво покинули. Я розуміла його реакцію — це була неймовірна новина для них усіх. Особливо для Енді. Його шанс на успіх. Стати кращим для Сари та її рідних.

— Але є умови. Тому мені потрібен Леві, – Тед знову звернувся до мене.

— Тобто вимога вашого спонсора – мій хлопець?

— Його вимога – повний склад гурту, який був у клубі.

— Леві погодився лише на виступ у «Кельті», якщо ти забув.

Я одразу подумала про годинник. Якщо Леві доведеться виступати, то тільки з ним. Я більше не буду егоїсткою. Він казав, що ненавидить користуватися цим годинником, тож нехай Тед шукає когось іншого.

— Значить, я попрошу його про додаткову послугу, – наполягав Тед.

— Це ж лише один день, – тепер уже просив Енді. — А після запису підемо всі гуртом святкувати.

— Це не всі умови, – напружено сказав Тед.

Усі поглянули на нього. Навіть Олівер перестав щось друкувати в телефоні.

— Нам потрібно підписати контракт протягом трьох днів і… – він на мить замовк, — ми пишемо альбом у спонсорській студії. У Релінгтоні.

— У Релінгтоні?! – гучно здивувався Енді. — Це ж до біса далеко! Потягом туди скільки їхати? Днів п’ять?

— Літаком ми долетимо за день, – заперечив Тед. — Нам навіть виділять приватний рейс.

— Ні, – голос Олівера прозвучав різко й несподівано твердо.

Він зазвичай не втручався й мовчки спостерігав. Ігнорував суперечки з Тедом, робив по-своєму. Не було потреби щось доводити – Олівер і так жив у своїй площині.

— Ні? – перепитав Тед, ніби не почув.

— Ні, – холодно повторив Олівер. — Я не їду.

— Ти не можеш відмовитися!

— Можу. І відмовляюся.

— Ти підставляєш гурт! Завжди це робиш! Заради чого ми стільки працювали?

— Підставляю? – Олівер сухо засміявся. — Може, тебе злить, що я не повторюю твоїх помилок зі Стейсі?

У підвалі запала тиша. Енді напружено посунувся на стільці. Тед не відривав погляду від Олівера. Я відчувала біль від слів хлопця, ніби свій власний. Згадка про Стейсі все ще була глибокою раною для Теда. Здається, навіть Олівер пожалкував про сказане.

— Я покину гурт, як тільки ми повернемося з Релінгтону, – тихо сказав він, поступаючись другу.

Тед лише кивнув. Він більше не дивився на хлопця. Олівер підвівся зі свого місця.

— Тебе підвезти додому? – спитав він у мене. — Нам усе ще потрібен твій хлопець.

Я, все ще розгублена від гнітючої атмосфери, глянула на Олі й кивнула. Він не чекав й пішов нагору першим. Я перевела погляд на Теда. Він сидів у кріслі, лікті вперлися в коліна. Руки він зчепив за потилицею, ніби намагався стримати думки, і втупився в підлогу.

— Ти ж знаєш, що він не хотів… – почав заспокоювати його Енді.

— Замовкни, – тихо буркнув Тед. — Будь ласка.