Розділ 18

ЛЕНЗ

Я спиралася ліктями на підвіконня і розглядала небо. Мої друзі вже чекали внизу, щоб піти на озеро. Наш останній день тут. На мить я уявила, як було б відпочивати тут з Леві. Тяжко зітхнула. Як же тебе бракує, я так сумую за тобою.

«Я теж скучив», – пролунав голос у голові. Я налякано обернулася, але в кімнаті нікого не було. Що це було? Це дивне місце точно впливає на мене. Спочатку потаємний тунель, потім льох, що зникає, в додачу ще й химерні тіні. Ні, все ж таки це не найкраще місце для відпочинку.

Я спустилася вниз. Кевін поглянув на мене і посміхнувся. Кетрін і Сем знову про щось сперечалися. Енні з Алексом уже були надворі. Мені дійсно необхідно гарно відпочити. Посміхнувшись Кеву у відповідь, вийшла на свіже повітря. Коли всі були готові, ми вирушили на озеро.

Ранкове сонце виблискувало на воді. Незважаючи на осінь, температура була комфортною для легкого одягу. Ми влаштувалися на галявині. Не встигла Кетрін і кліпнути, як Сем закинув її на плече і пішов до води. Подруга била його по спині та галасувала. Я з Енн тихо засміялися. Кевін, знявши футболку, не вагаючись, теж пірнув у воду. Алекс сидів біля Енні. Краєм ока я помітила, як він виводив великим пальцем кола по тильній стороні її долоні. Цікаво, чому ж у школі вони поводяться відсторонено? Це через Кетрін? Ця пліткарка кого завгодно може дістати. Енні відкинула свої русяві косички за спину і потягнула Алекса до інших.

Дівчата були передбачливі, тому мали з собою купальники. Я хоч і знала, що на території є озеро, не додумалася взяти з собою все необхідне. Сонце зігрівало мені спину, коли я з посмішкою спостерігала за друзями.

Зачесавши мокре волосся назад, Кевін сів поруч. Я поглянула на нього. Хлопець широко всміхнувся і закинув руку мені на плече.

— Для довідки, квітко. Прийти сюди – не вся частина нашої домовленості. Знаєш, треба ще й веселитися.

— Мені весело.

— Не змушуй мене ставати печерною людиною, як Сем. Я затягну тебе до нас за три секунди.

— Я не брала купальника. Наступного разу буду завбачливою.

— Не в мою зміну, – Кев нахилився до свого рюкзака.

Поклавши поруч футболку та худі, сказав:

— Ось, ти можеш потім переодягнутися в мій одяг. До котеджу не так далеко, тому ми не встигнемо замерзнути.

Я поглянула на одяг, потім оглянула себе. На мені була футболка та джинсові шорти. Не дуже зручно, але в цьому можна було б поплавати. Кевін кинув на мене очікувальний погляд. Я зітхнула. Цей хлопець все одно затягне мене у воду. Кев простягнув руку. Схопившись за неї, я дозволила йому повести нас до води.

Бризки води летіли в різні сторони. Дівчата стрибали з плечей хлопців у воду. Веселощі лунали галявиною. Втомившись, я вирішила поплисти трохи далі. Поки всі інші дуркували, хвилі оточували моє тіло. Розслабившись, я насолоджувалася променями сонця.

Раптовий біль в нозі змусив мене здригнутися. Паніка охопила мене. Різкими рухами я намагалася плисти до мілководдя. Щось різко потягнуло мене вниз. В очах потемніло. Вода поглинула мене. Кисень у легенях закінчився. Мені хотілося кричати, але в грудях тільки більше заболіло. Холод оточив мене.

«КРАДІЙКА», - прошипів голос.

«ПОВЕРНИ», «Я ТЕБЕ ЗНИЩУ», – не зупинявся шепіт.

«Залиш її», – пролунав інший голос в свідомості.

«Борися! Не здавайся! Будь ласка… живи…»

«Коханнячко… будь ласка»

Я розплющила очі. Вода покинула легені. Прокашлявшись, я знову могла дихати. Що сталося? Мій погляд звернувся до друзів. Вони оточили мене переляканими очима. Кевін схилився наді мною.

— Ти в порядку? – запитав хлопець.

Я кивнула.

— Ми так злякалися, – сказала Енні.

Алекс простягнув рушник і сказав:

— Думаю, на сьогодні пригод досить.

Я обгорнулася рушником, та тіло продовжувало тремтіти. Що, в біса, сталося? Я пам’ятаю біль в нозі, а потім суцільна темрява. Мене схопила судома? Я повільно відходила від шоку. Кевін допоміг встати, а потім накинув на мене своє худі. Міцні обійми застали мене зненацька.

— Квітко… – тихо сказав він, — ти так мене налякала.

— Вибач, – прошепотіла.

Зібравши речі, ми вирушили назад до котеджу. Ми пропустили обід, а інші ще й купу лекцій. Цікаво, чи шукав нас Кроуфорд? Стежкою ми наближалися до будиночка. На секунду всі зупинилися. Біля входу стояв містер Ділдсен. Він був одночасно розлюченим і задоволеним. Схоже, ми його перші порушники правил. Вполював нарешті. Поруч із ним стояла наша вчителька. Міс Макалістер нервово тупала ногою. Її вбивчий погляд був спрямований на нас. Ну все, тепер ми точно в халепі.

Не встигли ми навіть переодягнутися, як містер Ді почав голосно вичитувати. Його монолог про безвідповідальність та неповагу до такого ВЕЛИЧЕЗНОГО шансу отримати рідкісні знання точно пройшов повз наші вуха, та коли погроза повідомити батьків пролунала кімнатою, дехто з нас напружився. Я поглянула на Кевіна. Наші погляди перетнулися. Мені було легко зрозуміти, про що той думає. Ми обоє не хотіли привертати увагу наших батьків. Кев повинен був залишатися зразковим сином, а я… А що я? Останнього, чого мені бракувало, – це пильної уваги батьків. Я вже звикла до певної свободи дій. Сподіваюся, їм буде, як завжди, байдуже.